Криза східноєвропейського суспільства кінця XIX — початку XX століть — це криза, яка викликана, на думку західників, необхідністю появи незалежної, автономної особи, яка одна могла б бути носієм модер- нізаційних спрямувань прозахідних моделей розвитку та наявним соборним корінням цього суспільства. На початку XX століття Росія опинилася у глухому куті: на думку західників, для того, щоб розблокувати становлення автономної особи як масового суспільного типу, потрібне було прискорення економічної і соціальної модернізації. Але здійснення такої модернізації було можливим за наявності тільки «нових людей», а їх якраз і не було і з’явитися вони не могли через соборний базис суспільства. Ця колізія, по суті, визначила весь розвиток Росії, СРСР, країн СНД у
XX столітті. Вихід з цього протиріччя було знайдено в інструментальній, консервативній модернізації, або консервативній революції.
У консервативно-революційній перспективі місце соборного селянина займає не індивідуалістичний буржуа західного типу, а соборна пересічна людина, яка внаслідок трансляції селянина по соціальних нішах суспільства займає домінуючі позиції у сучасній соціальній структурі суспільства. Це викликає розпач у частини симпатиків про західні шляхи розвитку східнослов’янських суспільств, які б хотіли бачити результатом соціальних перетворень появу соціального атомізму вільного індивідуума. Так, А. Вишневський у розпачі зазначає: «Дійсні або удавані успіхи радянської консервативної модернізації породжували деякі ілюзії щодо подолання кризи соборного ідеалу і його відродження під прапорами соціалістичного колективізму, перетворення радянського суспільства на промислове та міське вибивало опору з-під ніг соборного синкретизму, але деякий час він подовжив своє існування у проміжній культурі громадян першого покоління, в їх системі цінностей, спогадів, ностальгії тощо. Тою мірою, якою революційно-консервативний задум вдалося здійснити в СРСР, утворилася проміжна «культурна суміш» з внутрішніми суперечностями, яка освячувала нездійснений ідеал людської особи: поєднання інструментальних переваг сучасного міського мешканця з колективістськими селянськими чеснотами соборної людини
.
На противагу цій точці зору, Ю. Афанасьєв зазначає посилення потягу на Заході до пошуку альтернативних соціальному атомізму теорій і досвіду соціального універсалізму. «До початку 80-х років закінчилось післявоєнне «золоте тридцятиріччя» Світового капіталізму. До цього часу вже виразно проглядалися наслідки радикального індивідуалізму, що породжений політикою американської рейганоміки і британського тетчеризму. Наслідки виявились у збідненні і дестабілізації становища широких прошарків суспільства, і суперечки про комунітаризм (американське community — буквально територіальна община) стали сприйматися як програма «інтенсивного виправлення ліберальних суспільств»
.
Якщо коротко сформулювати основні переваги соборності суспільства у сенсі економічної безпеки над атомізмом західного у сучасному
контексті, зокрема наявності органічного імунітету проти тінізації, то це і ствердження переваги органічного розвитку суспільства перед насильницькими революціями, адміністративним тиском тощо; і відстоювання солідарності (соборності) проти роз’єднуючого індивідуалізму, клановості і колективізму, що придушує свободу особи, нехтує її інтересами; і підкреслення ролі моральності у відшукуванні раціональних шляхів розвитку суспільства, економіки; і критика меркантилізму, абстрактного раціоналізму, механістичних поглядів на людину та суспільство; і неприйняття масової культури, споживацької ідеології; а головне переконання в тім, що Україна, українство можуть і повинні розвиватися спільно з іншими культурами, спираючись при цьому на коріння власних традицій.
» следующая страница »
1 ... 259 260 261 262 263 264265 266 267 268 269 ... 350