Цю групу очолили США, які, однак, і серед цієї категорії країн стояли значно попереду завдяки своїм соціально-економічним перевагам. Головним фактором їх зростання була наявність праці численних незалежних дрібних фермерів на «відкритих кордонах» (тобто на землях, населених нечисленними народами, інтереси яких можна було не брати до уваги при здійсненні колонізації їхніх земель). Піднесенню США сприяло також перебування у тіні конфлікту між провідними країнами у період їх протиборства під час Першої світової війни.
Стрижень третьої групи країн складали Німеччина, Японія та Росія, причому Росія, як правило, замикала групу за своїми соціоекономічними і політичними показниками. Незважаючи на серйозні розбіжності у соціально-економічних структурах, своїй історії, ці країни мали чітко виражені збіги у державній політиці та засобах ідеологічного забезпечення. Зміст їх політики можна звести до прагнення наздогнати лідерів економічного зростання, при цьому уникнути залежності від них та акумуляції архаїчних явищ шляхом потужного державного втручання, що передбачало наявність сильного, активного і диктаторського уряду, який би ефективно протидіяв зовнішнім загрозам і в той же час контролював «внутрішні політичні проблеми». Слід звернути увагу на те, що серед учасників цієї групи США і Німеччина — це, так би мовити, напівселянські країни, а Японія та Росія — типові селянські країни із сильним корінням традиційного суспільства, общинною організацією економіки та соборними традиціями форми держави.
Однак всупереч вимогам орієнтації на традиційну організацію Росії, впродовж багатьох десятиріч російський уряд твердо намагався рухатись «германським шляхом». Бунте, Вишнеградський, Вітте, Коковцев, що змінювали один одного на посту міністра фінансів, проводили політику всілякої державної підтримки розвитку елітного сектора, всупереч інтересам широких кіл підприємництва, збереженню низької заробітної плати робочих та інтенсивної експлуатації селянської економіки шляхом підтримання розриву цін на товари промисловості і аграрного сектора.
Німецький шлях економічних реформ і відповідної державної політики, який був розроблений Фридріхом Лістом і проведений у життя Бісмарком, був засвоєний як класичний всією групою переслідувачів. Ліст піддав критиці фундаментальне положення класичної (британської) політичної економії про взаємні переваги вільної торгівлі, він вважав, що потрібен перехідний період, забезпечений протекціоністською опікою піднесення німецької промисловості, перш ніж вона зможе на рівних конкурувати з британською. Таким чином, він захищав потужне державне втручання в механізм функціонування ринків та фінансів.
Російські реформи державного управління, орієнтуючись на західний досвід, зокрема німецький шлях, йшли в напрямку його модернізації замість пошуку ефективних механізмів трансформації в логіці традиційних форм. Столипінська «революція зверху» і була спрямована на те, щоб усунути перепони, пов’язані з системною організацією суспільства і державного управління на шляху розвитку капіталізму. Однак замість того, щоб забезпечити адекватність змін у системі державного управління стан у суспільства, його організації, була здійснена зворотна спроба: для реалізації західних моделей розвитку капіталізму провести глибокі зміни у системних підвалинах економічного життя — знищити общинне коріння селянської традиційної економіки, що призвело до глибокої системної кризи суспільства. Невідповідність, розрив, що утворився між штучно впровадженими державою девіантними структурами (насамперед в аграрному секторі) і традиційно-генетичним апаратом суспільної організації, нездатність у зв’язку з цим державного управління забезпечити ефективне регулювання суспільних процесів, поведінки головних економічних агентів призвели до масштабного поширення кризових, тіньових процесів, розвитку неформальної, експолярної структури економіки.
» следующая страница »
1 ... 258 259 260 261 262 263264 265 266 267 268 ... 350