У 70-ті роки після двох десятиріч домінування в «науках про суспільний розвиток» теорії модернізації, її на деякий час змінила теорія залежності. В англосаксонській літературі найбільш відомими публікаціями з викладення цієї теорії виявились праці А.Г.Франка. Події кінця 60-х років— у В’єтнамі, Франції, Чехословаччині, Китаї, Латинській Америці, США— створили ситуацію різкого посилення глобальної політичної кризи і пошуку доктринальних засобів виходу з неї. У працях Франка подано аналіз нерівності системи міжнародного поділу праці і ринків капіталу, коли багатства латиноамериканської «периферії» перекачуються у розвинуті країни, перш за все, до США, що призводить до хронічних стагнаційних процесів у цьому регіоні. Він відкинув попередньо пануючі уявленняпро напівфеодальний характер суспільства в країнах цього регіону, які повільно еволюціонують під новітнім впливом передового капіталізму. А.Г. Франк звернув увагу на те, що цей регіон вже на протязі декількох століть під інтегруючим тиском світового капіталістичного ринку перетворився на частину світового капіталістичного господарства, що не усунуло різниці у динаміці розвитку окремих його регіонів, призвело до поглиблення занепаду обсяжних соціально-економічних структур, зосередження в них блоку злиденності, криміналітету, архаїзації.
Бурхливий розвиток зовнішньоекономічної діяльності, зовнішньої торгівлі на світових ринках у 70-ті роки сприяв появі нової понятійної дихотомії «центр — околиця» в межах дослідження типів економічного розвитку замість діади теорії модернізації — «відстале — учасне». Це сприяло подальшій швидкій вульгаризації «теорії залежності», що призвело до того, що дихотомія «центр — околиця» швидко стали синонімом пари «багаті — бідні» і дозволило аналітикам і чиновникам міжнародних фінансових організацій легалізувати політику фінансового тиску на маргінальні структури. Світовий капіталізм, міжнародний ринок та транснаціональні компанії (або, в більш загальному плані, «закони нагромадження капіталу») розглядалися як єдині значущі суб’єкти історичних процесів. Таким чином, околиці виявлялися лише як об’єкти, маріонетки зовнішніх сил, носії впливу міжнародної соціальної матриці. Однак факти, що свідчили про складні процеси диверсифікації у «суспільствах, що розвиваються», про стрімке економічне зростання та накопичення протиріч, ставили ці висновки під сумнів.
Підбиваючи підсумки дискусіям 70-х і 80-х років XX століття, слід зробити висновок про те, що вони не завершилися досягненням нової якості парадигми щодо типів економічного розвитку. Основна лінія поділу, як і раніше, проходила між тими дослідниками, які вважали, що «суспільства, що розвиваються» являють собою лише більш відсталий прояв класичного капіталізму, не відрізняючись від нього по суті, та тими, хто розглядав ці суспільства як такі, що мають іншу соціальну форму, шляхи і динаміку розвитку і обумовлюють відповідно необхідність розробки особливих теоретичних конструкцій. В основу узагальнень цього дослідження щодо підходів до вивчення типів економічного розвитку були покладені висновки, зокрема Т. Шаніна, про необхідність застосування до дослідження цієї категорії країн принципу додатковості: периферійні країни повинні розглядатися, по-перше, як особлива категорія форм соціальної організації, яка має суттєві відмінності від західних суспільних систем, якій притаманний асинхронний характер свого циклу розвитку, специфічні цілі та напрямки відтворення, і з огляду на це кожна з них є незалежним, рівноправним суб’єктом розвитку; по-друге, ця специфічна форма суспільної організації у конкретно-історичних умовах проведення співставлення різних типів економічного розвитку за основними показниками програє домінуючим цінностям західного суспільства і з огляду на це є залежною, слабкою, маргінальною. Саме з цим методологічним ключем ми звернемось до дослідження східноєвропейського суспільства взагалі, України зокрема.
» следующая страница »
1 ... 256 257 258 259 260 261262 263 264 265 266 ... 350