Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів

Перш ніж розглядати східноєвропейські країни, Україну як країну, що розвивається, потрібно розглянути два підходи до розкриття поняття «країна, що розвивається». Перший підхід виявляється у тому, щоб вва­жати ці країни відсталими, тобто суспільствами, що рухаються у сучасно­му світі по обов’язковому для всіх шляху соціально-економічного роз­витку, але з більшим чи меншим відставанням від найбільш розвинутих країн. Другий підхід виходить із можливостей різнонаправленого і пара­лельного розвитку і вважає «країни, що розвиваються» однією з кате­горій, які знаходяться всередині цього більш загального поняття. Ця фун­даментальна різниця у логіці аналізу цих двох підходів інтегрує у собі і різницю рівнів узагальнення, і основні ідеологічні позиції. Більше того, як відзначає Т. Шанін, ці два відмінних підходи відіграли важливу роль в оформленні політичних стратегій та конфронтацій.¹

Модель промислового капіталізму, розроблена на досвіді Англії XIX століття, була, безперечно, дуже продуктивною. Незважаючи на хвороб­ливу поляризацію її суспільства і наявність значних обсягів злиднів, по­в’язаних з розвитком промислового капіталізму, завдяки останньому ця країна змогла перевести значну частину соціально-економічних негатив­них явищ у екзогенний простір, тобто експортувати їх в інші країни, підня­ти рівень виробництва матеріальних благ всередині країни за історично обмежений час на недосяжну досі висоту. Країни, що відстали у своєму

економічному розвитку, повинні час од часу проводити масштабні модер­нізації

 своїх соціально-економічних відносин, наздоганяючи країни, що становлять локомотив світового прогресу. Зовнішня логічність цієї схе­ми працювала значний час на домінування першого підходу до поняття «суспільство, що розвивається».

Уявлення про закономірності розвитку східноєвропейської цивілі­зації під впливом першого підходу і теорія конвергенції, що виникла зго­дом, є частковими проявами теорії модернізації. Ця парадигма постулю­вала глобальну неминучість, однолінійну природу і принципову пози­тивну цінність прогресу відсталих держав, тобто їх руху вздовж вісі розвитку, якою вже пройшли країни промислового капіталізму. Її теоре­тичні передумови — еволюціонізм і класична політекономія XIX ст. є не тільки пануючою філософською теорією західного світосприйняття, а й теоретичною моделлю промислового капіталізму, що перебуває на верхівці свого розвитку.

У XX столітті неокласична теорія в економіці і функціоналізм у со­ціології успадкували цей теоретичний напрямок, надавши йому оптимі­стичного ідеологічного супроводження в тому, що стосувалось механізмів вирішення соціальних проблем, досягнення соціальної рівноваги. Роз­виток теорії модернізації соціалістами, особливо у зв’язку з діяльністю ортодоксальної частини Другого !нтернаціоналу, виявлявся насамперед у твердженні, що соціалізм безпосередньо змінює капіталізм, виступа­ючи як додаткова, необхідна і остання стадія розвитку. Соціалізм в ме­жах цієї теорії сприймався як фаза остаточного способу виробництва і соціально-економічної рівноваги, яка повинна використати грандіозні попередні досягнення капіталізму в матеріальному виробництві для роз­витку його усуспільнення. Дискурсивне знання, отримане на підставі цього підходу, як то висновки Вітте про можливість розвитку Російсь­кої імперії як промислового велета, теорії Плеханова, доктрини приско­реної індустріалізації СРСР тощо — всі ці радикально різні погляди і дії об’єднує ідея щодо загального єдиного прогресу і принципової одно- лінійності історії.

Однак теоретичні уявлення про прогрес як про однолінійно спрямо­вану модернізацію маргінальних околиць розвинутого світу поділяли да­леко не всі, особливий потенціал критики цього напрямку накопичував­ся серед лібералів та соціалістів, які безпосередньо стикалися з реаліями постколоніального розвитку. Так, коли стало зрозуміло, що теорія і прак­тика модернізації щодо широкого кола країн, які обирали власний шлях розвитку, не спрацювала, а розрив їх з провідними країнами не тільки не зменшився, а зріс, знадобилося пояснення цього провалу, поглиблення політико-економічних досліджень постколоніальних суспільств, що при­звело до виникнення кількох нових напрямків досліджень.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 255 256 257 258 259 260261 262 263 264 265  ... 350