Банківське безпекознавство

Це внутрішні умови збереження таємниці. Однак не менш важливими є зовнішні чинники.

Можна виділити дві основні категорії «мисливців» за комерційними секретами.

Перші — це конкуренти, для яких інформація про фірму дасть унікальні можливості витіснити банк з ринку.

Другі — спеціалізовані (часто нелегальні) агентства, бюро та інші заклади, для котрих одержання відомостей, що становлять комерційну таємницю, і торгівля цими відомостями є основним і єдиним джерелом існування.

Існує і третя група — представники організованої злочинності. Для них оволодіння комерційною таємницею означає повне і незаперечне підпорядкування банку або фірми своїм інтересам.

Наприклад, у США та Японії, за деякими джерелами, через витік інформації, фірми втрачають до 30% доходу.

Як правило, поставивши за мету розорити банк (чи поглинути його), фірма-конкурент чи інша зацікавлена організація розпочинає збір інформації. У цьому розділі не йтиметься про методи промислового шпигунства, а лише про те, які відомості попередньо (і легально!) збиратимуть про підприємство. Ці відомості становитимуть основу досьє на банк, фірму.

За дослідженням професора С.К. Реверчука, досьє на фірму скла­даються із таких основних блоків: карти фірми (базовий документ); відомості про переговори, якщо такі велися; інформація про результати, якщо такі виникли.

Карта фірми — базовий документ, котрий характеризує основні аспекти діяльності підприємства. До нього включають інформацію про:

— профіль фірми, рік заснування;

— власників та керівників;

— поштову, телеграфну адресу, телефони та електронні засоби зв’язку;

— філії, дочірні підприємства, участь в інших підприємницьких структурах;

— предмет торгівлі (виробництва) з фіксацією технічних харак­теристик;

— обсяги продаж (виробництва);

— кількість працівників, їх фаховий рівень, «ступінь відданості фірмі», матеріальне становище, звички, недоліки, відомості про сім’ю;

— найважливіших партнерів;

— стосунки з владними, контролюючими та правоохоронними органами, пресою;

— найважливіших конкурентів;

— негативні аспекти у діяльності фірми (невиконання зобов’язань, рекламації, арбітражні та судові справи, скандали тощо).

Особливу увагу фірма-поглинач надає розділу про власників, кері­вників та провідних фахівців підприємства. Перш за все, збиратиметься «відкрита» інформація: прізвища, домашні адреси, частка у статутному фонді (або кількість акцій), реальний вплив на управління фірмою. Потім — уподобання, звички, нахили, хобі тощо. Крім цього, добуватиметься інформація про особисте життя керівників та провідних фахівців.

Виявивши потрібну негативну інформацію про працівника, який має доступ до комерційної таємниці, зацікавлена організація зможе досить легко такою таємницею заволодіти.

Ще одним способом отримання відомостей, що містять комерційну таємницю, є публікації керівників чи спеціалістів у пресі, проведення так званих презентацій. Недарма і у нас, і на Заході напівжартома стверджують, що Японію побудували (в економічному розумінні) за допомогою ножиць.

Мається на увазі, що японські аналітики ретельно вивчали і копіювали публікації з журналів типу «Наука и жизнь», «Юный техник». Тому, публікуючи матеріал про фірму, належно відредагуйте його.

Проте суто запобіжних, попереджувальних заходів недостатньо для збереження комерційної таємниці. Потрібне активне втручання держави. У різних країнах ця проблема вирішується по-своєму.

Наприклад, у Великій Британії це питання регулюється в рамках більш загальної категорії конфіденційності, нормами договірного права, деліктного права, судовими прецедентами та окремими нормативними актами.

У Німеччині обов’язок не розголошувати таємницю особою, котрій вона стала відома через її службове становище чи роботу, передбачається в багатьох законодавчих актах. Такий обов’язок установлюється законом для працівників як державних установ федерації й земель, так і для службових осіб та службовців, робітників фірм і корпорацій.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 262 263 264 265 266 267268 269 270 271 272  ... 381