Розголошення комерційної таємниці — це незаконне ознайомлення інших осіб з відомостями конфіденційного характеру, віднесеними суб’єктом підприємницької діяльності до відомостей, що становлять його комерційну таємницю, а так само умисне створення умов, які сприяли ознайомленню з ними сторонніх осіб, вчинене особою, котрій такі відомості стали відомі у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю і яка повинна зберігати такі відомості в таємниці.
Способи розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, можуть бути різними: повідомлення вказаних відомостей іншим особам, зокрема, конкурентам; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; повідомлення відомостей, що містять комерційну таємницю, в засобах масової інформації тощо.
Цією статтею передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до двох років або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення права займатися певною діяльністю чи займати певні посади (до 3-х років), або штраф до 50 мінімальних розмірів заробітної плати.
Чинний Цивільний кодекс містить наступне поняття комерційної таємниці: «Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці» [184, с. 159].
Але питання банківської таємниці залишається поки що не врегульованим.
Аналіз практики захисту [67, с. 47—49] банківської таємниці в зарубіжних країнах показує, що коли слід в банках різних країн світу отримати майно, що належить Україні, але знаходиться за межами України, цю проблему можна вирішувати з дотриманням таких вимог: наявності меж спеціальної охорони банківської інформації; існування державно-правових домовленостей про взаємодію в правовій сфері.
Слід враховувати, що практично в усіх країнах світу відомості про банківські рахунки і операції — банківська таємниця. А тому відомості про рахунки можна отримати, як правило, тільки у разі порушення кримінальної справи стосовно тієї чи іншої особи. Провадження цивільної справи в багатьох країнах (Німеччина, Франція та інші) не дає підстав для передачі банком судовим органам будь-яких відомостей, за виключенням тих ситуацій, коли банк сам є зацікавленою стороною у справі.
В Англії суд має право вимагати від банку надання копій рахунків клієнта, а також зобов’язати банк надати цю інформацію іншим представникам держави, податковим інспекторам.
У США норми права зобов’язують банки належним чином вести облік документів щодо рахунків клієнтів і повідомляти про угоди, які перевищують суму в 10 тис. доларів.
У Швейцарії, князівстві Ліхтенштейн, Австрії та Люксембурзі охорона банківської інформації розглядається як одна з найважливіших задач, а тому отримати будь-які відомості з банку практично неможливо, а правовими актами передбачається видача банківської інформації лише у випадку вчинення злочину. Необгрунтована передача такої інформації тягне за собою суворе кримінальне покарання банківських службовців (до 20 років позбавлення волі) [67, с. 47—48].
Всі розглянуті раніше проблеми стосуються людей і залежать від них, що зумовлює потребу, насамкінець, розкрити практику банківського менеджменту і роботи з персоналом банків.
3.7. Банківський менеджмент та робота з персоналом банків,
» следующая страница »
1 ... 264 265 266 267 268 269270 271 272 273 274 ... 381