Слід визначити коло відомостей, яким необхідно надати статус комерційної таємниці. Саме ці відомості і будуть складати затверджений наказом керівника банку перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю.
Після визначення і затвердження наказом керівника підприємства переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються конкретні заходи, які підприємство буде вживати для їх охорони. Серед них є розробка і затвердження: 1) правил внутрішнього трудового розпорядку; 2) положення про охорону комерційної таємниці; 3) інструкції про документообіг та роботу з документами; 4) посадових інструкцій про дотримання співробітниками режиму нерозголошення комерційної таємниці; 5) включення до тексту статуту підприємства розділів, які регламентують порядок охорони комерційної таємниці; 6) типової угоди про нерозголошення комерційної таємниці, яка укладається з особами, котрі мають доступ до такої інформації; 7) додаткової угоди до трудового договору чи контракту про нерозголошення найманими працівниками комерційної таємниці.
Раніше ми розглянули ризики банківських послуг. Ризикованими є більшість операцій банку, в т.ч. існує інформаційний ризик. Фахівці виділяють чотири види інформаційного ризику банку:
— ризик витоку і руйнування потрібної для функціонування банку інформації, особливо такої, що містить відомості таємного або конфіденційного характеру;
— ризик використання в діяльності банку необ’єктивної інформації;
— ризик відсутності у керівництва банку об’єктивної інформації;
— ризик розповсюдження будь-ким у зовнішньому середовищі невідповідної або небезпечної для банку інформації» [92, с. 31].
Досвід роботи українських банків із захисту таємниць від протиправних посягань показує, що залежно від суб’єкта посягання вони можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Зовнішні посягання здійснюються конкуруючими банками, кримінальними елементами та іншими зацікавленими в цьому особами, внутрішні — працівниками банку, його акціонерами та клієнтами.
Співвідношення кількості інформаційних запитів з державних органів можна простежити на прикладі одного з українських банків за 1996-1998 рр. (додаток Б.6)
Найбільша кількість запитів до комерційних банків надходить від органів МВС, ДПА, СБУ та прокуратури (1996 р. — 69; 1997 р. — 63; 1998 — 80%), оскільки значна кількість злочинів економічного характеру знаходиться у провадженні саме цих органів [92, с. 35-36].
Запити державних органів стосуються різних категорій таємниць банку, в першу чергу, з категорії «відомості про клієнтів та партнерів» та «відомості про фінансову діяльність».
«Посягання конкурентів і кримінальних елементів на таємниці банків зумовлюються, як правило, їх боротьбою за розподіл зон впливу, встановлення домінуючого положення у відповідній сфері чи регіоні. Це пояснює періодичну циклічність випадків посягань з боку конкурентів і кримінальних елементів. Якщо запити державних органів надходять до банків відносно стабільно, то активність конкурентів і кримінальних елементів активізується щонайменше 2 рази на рік (навесні та восени).
Особливістю протиправних посягань на таємниці банків з боку конкурентів і кримінальних елементів є й те, що практично всі їх дії провадяться через або за сприяння працівників банків. Тобто внутрішні посягання, як правило, бувають не з ініціативи самих працівників банку» [92, с. 36].
Цікавими є дані спостережень щодо співвідношення загальної кількості намагань заволодіти таємницею банків і фактів, вдало доведених до кінця (додаток Б.7).
«Досвід показує, що аналіз посягання на таємниці банків ґрунтується на виявлених і, як правило, вдало проведених для злочинців і конкурентів фактах. Тобто кількість вдалих посягань на сьогодні значно перевищує кількість таких, яким запобігли або які перекрили системи захисту банків.
» следующая страница »
1 ... 255 256 257 258 259 260261 262 263 264 265 ... 381