— урахування номінальної та реальної ціни депозитних ресурсів (з урахуванням податків, норми обов’язкових резервів, тощо);
— визначення середньої ціни за групами депозитів та інше.
Після визначення основних ризиків у пасивних операціях і спираючись на інформаційну базу, депозитна політика банку повинна визначити методи, способи і засоби управління ризиками пасивних операцій.
Ризики активних операцій пов’язані з так званим рівнем відсоткового ризику, на який банки постійно наражаються в процесі своєї діяльності, тобто небезпека втрати внаслідок перевищення сплачених відсоткових ставок над отриманими. Підвищення відсоткових ставок призводить до падіння курсу цінних паперів із твердими процентами, а відтак — і до знецінення банківського портфеля, завдає курсових збитків. Крім того, різниця між відсотковими доходами і витратами становить основу банківського прибутку. Різка зміна ставок у різних сегментах ринку може негативно позначитися на прибутковості операцій банку.
Управління відсотковим ризиком складається з управління активами (кредитами і інвестиціями) та пасивами (залученими коштами).
Управління активами залежить від рівня ліквідності самого банку та портфеля його клієнтів із цінних паперів, а також від ступеня існуючої конкуренції, а управління пасивами — від доступності коштів для видачі позики.
Існує декілька концепцій управління відсотковими ризиками.
Портфельний ризик заключається в ймовірності втрат за окремими видами цінних паперів, а також у всій категорії позик. Портфельні ризики поділяються на фінансові, ризики ліквідності, систематичні та несистематичні.
Існують три основні концепції «теорії портфеля», а саме:
— концепція уникнення ризику, відповідно до якої акціонери та інвестори намагаються уникнути ризику завжди, коли це можливо. Ця концепція пов’язана із законом «спадаючої корисності», тобто чим більший капітал, тим менше акціонер намагається його збільшувати;
— незалежні інвестиції (портфелі інвестицій) або так звані «незалежні криві» становлять рівні корисності, за допомогою яких керівництво банківської установи координує рівень прибутку і ризиків;
— концепція «розподілу капіталу», яка може бути використана за наявності штучного обмеження інвестицій, в тому числі і з боку держави. У такому випадку банк (виробник, інвестор) не має можливості вкладати свої кошти в деякі проекти, навіть якщо він вважає їх виграшними. Найчастіше рівень портфельного ризику тісно пов’язаний з ризиком падіння загальноринкових цін.
Рівень відсоткового ризику залежить від:
— змін у портфелі (структурі) активів, включаючи співвідношення величин кредитів та інвестицій, активів з фіксованою і плаваючою ставкою, динаміки їх ціни на ринку;
— зміни в структурі пасивів, тобто співвідношення власних і залучених коштів;
— динаміки відсоткової ставки.
Для того щоб контролювати і управляти рівнем відсоткового ризику, розробляють конкретні стратегії діяльності банку залежно від конкретних ситуацій (див. табл. 4).
Таблиця 4
|
Ситуації |
Рекомендації |
|
1. Очікується зріст достатньо низьких відсоткових ставок |
Збільшити терміни залучених коштів; скоротити кредити з фіксованою відсотковою ставкою; скоротити терміни інвестицій; продати частину інвестицій (у вигляді цінних паперів); отримати довгострокові займи; закрити деякі ризикові кредитні лінії |
|
2. Відсоткові ставки зростають, очікується досягнення їх максимуму в найближчому майбутньому |
Почати зменшення термінів залучених коштів; почати збільшення термінів інвестицій;
» следующая страница » |