Для зменшення рівня галузевого ризику банку слід обслуговувати клієнтів, що належать до різних галузей народного господарства. Таким чином, зменшується рівень ризику сезонності, тому що верхні та нижні точки сезонних коливань (традиційні й неочікувані) різноманітних клієнтів не співпадають, ризику інфляції, валютних ризиків, ризиків форс- мажорних обставин.
Галузевий ризик пов’язаний з економічною і фінансовою динамікою самої галузі. Чим галузь динамічніша, тим вищий ступінь ризику.
Фактори, що впливають на рівень галузевого ризику, можуть бути згруповані таким чином:
— діяльність альтернативних галузей за певний період часу. Аналіз проводиться за допомогою специфічного аналізу рівня середньоквад- ратичних відхилень;
— внутрішньогалузева конкуренція, яка може бути ціновою й не- ціновою і залежить від складності входження нових виробників у галузь, наявності або відсутності товарів-замінників, ринкової сили покупця (споживача), рейтингу постачальників і посередників, авторитету доброчинних контактних аудиторій.
Одним із основних способів виміру рівня галузевого ризику є отримання коефіцієнта галузі (бета-коефіцієнта). Цей коефіцієнт визначає рівень коливань або відхилень результатів діяльності конкретної галузі у відношенні до результатів діяльності всієї економіки ринку країни. Очевидно, що для аналізу рівня галузевого ризику потрібна достатньо поширена база даних макроекономічних показників за достатньо великий період часу.
Галузь з показником коефіцієнта вищим за одиницю має більш високий рівень ризику, ніж галузь, з показником коефіцієнта меншим за одиницю. Зазвичай цей аналіз проводиться за допомогою регресійних моделей або методів факторного аналізу.
Крім цього, рівень галузевого ризику достатньо динамічний, і слід провадити аналіз цього рівня не тільки в статиці, але і в динаміці.
Залежно від розмірів підприємств клієнти поділяються на три групи — дрібні, середні та великі.
Дрібні та середні позичальники більш гнучкі, швидше можуть відреагувати на потреби клієнтів, ринку. їх структура більш легка, що дає їм можливість швидше змінювати напрям своєї ділової активності, отримати високий прибуток.
Але дрібні та середні підприємства зазвичайно мають невеликий власний капітал, що призводить до банкрутства за умов жорсткої конкуренції, будь-яких непередбачених змін політичного та економічного характеру (ризик форс-мажорних обставин). Часто вони мають невелику кількість клієнтів, контролюють невеликі ринкові сегменти. Тому кількість банкрутств більша для невеликих і середніх підприємств.
Великі підприємства, навпаки, більш інертні. Вони не реагують швидко на зміни в потребах ринку та конкретного клієнта, не часто змінюють напрям своєї ділової активності, але мають вагомий власний капітал і можуть «пережити» деякі несприятливі економічні ситуації. Такі підприємства мають можливість провадити всі види гарантійного і післягарантійного обслуговування, витрачати більше коштів на різного роду рекламу. Іншими словами, вони майже завжди забезпечують середній прибуток і рентабельність. Такі підприємства мають можливість створювати дочірні фірми, філіали, розширювати свій ринок, перетворити його в міжнародний.
За належністю до різних видів власності виробники можуть бути розділені на такі групи — державні, приватні, кооперативні, акціонерні. Останні два види можуть бути спільними (транснаціональними) і мононаціональними. Залежно від цього різні види ризиків набувають більшої чи меншої значущості в процесі їх діяльності. Завданням банку є підібрати портфель своїх клієнтів таким чином, щоб самому мати оптимальне співвідношення між активними і пасивними операціями, зберігати достатній рівень своєї ліквідності та рентабельності.
» следующая страница »
1 ... 187 188 189 190 191 192193 194 195 196 197 ... 381