Для досягнення поставленої мети злочинці вдаються до:
—внесення у документи про створення юридичної особи відомостей, які не відповідають дійсності;
— використання документів, що належали суб’єктам підприємницької діяльності, які припинили своє існування;
— використання без згоди власників чужих рахунків;
— виготовлення фіктивних платіжних та інших документів та ін.» [92, с. 44].
Злочинці для отримання документів про реєстрацію юридичної особи
інколи використовують вкрадені або куплені паспорти, документи на підроблених бланках, чужі найменування фірм тощо.
«Викриття таких злочинів утруднюється застосуванням злочинцями великої кількості підроблених і фіктивних документів, змови та розподілу ролей у групах злочинців, детальним плануванням злочинів. Крім того, значна кількість злочинів породжується і недосконалим законодавством у галузі кредитування. Так, крім Положення НБУ «Про кредитування», в якому наведена технологія проведення кредитної операції, та законів «Про заставу», «Про страхування», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (до 1 січня 2000 — Закон України «Про банкрутство») не існує ніяких законодавчих або нормативних актів, які б захищали банки від протиправних посягань на їх кредитні ресурси, встановлювали відповідальність за неповернення кредитних позик.
На сьогодні існує тільки один підхід до кримінальної оцінки неповернення кредиту — ст.222 КК України «Шахрайство з фінансовими ресурсами». Якщо шахрайство не доведено — кримінальна відповідальність за незаконне отримання і неповернення коштів банку не настає. Практика роботи слідчих органів показує, що в деяких випадках дії злочинців, які посягають на кредитні ресурси банку, можуть бути кваліфіковані за ст.205 «Фіктивне підприємництво», ст.366 «Службове підроблення», ст.358 «Підроблення документів, печаток, штампів, їх збут, використання підроблених документів» Кримінального кодексу України.
Однак за таких умов, поряд з необхідністю доказів умисного неповернення кредитних коштів, необхідно доказувати, яким чином це було зроблено, щоб встановити вину і відповідальність злочинців« [92, с. 44].
Більше половини всіх злочинів, пов’язаних із посяганням на кредитні ресурси банку, провадиться за участю працівників банків. За умови відсутності достатньої кількості доказів співучасті посадових осіб банку у безпосередньому вчиненні злочинів, суди, як правило, виносять процесуальне рішення щодо зловживання посадовим положенням або щодо службової халатності працівників банку.
В основу окремих правопорушень покладено використання фіктивних чеків. Механізм такого злочину полягає в тому, що оформляється чек, в який вносяться відомості підприємства, якого взагалі не існує, або підприємства, яке має поточний рахунок в установі банку. Ознаками злочинних дій тут можуть бути: значні суми грошових коштів, вказані у чеках, або кількість чеків, пред’явлених однією особою, грошові кошти за якими становлять значну суму.
Умовами скоєння таких злочинів, як правило, є:
— наявність двох і більше рахунків в установах банків у одного підприємства;
— оформлення злочинцями доручень на підставну особу з метою отримання чекових книжок;
— отримання чекових книжок та внесення у них фіктивних відомостей;
— отримання фіктивних документів про реєстрацію підприємств, подання їх до установ банків та відкриття поточних рахунків» [92, с.45— 46].
Такі дії кваліфікуються за ст.366 «Службове підроблення», ст.358 «Підроблення документів, печаток, штампів, їх збут, використання підроблених документів« КК України.
Окремим видом злочинних посягань на власність банків є злочини, пов’язані з використанням акредитивів і векселів. Оскільки депонувати фіктивно утворену суму одержувачу коштів при акредитивній формі розрахунків можуть тільки працівники банків, одним із суб’єктів такого злочину обов’язково буде банківський службовець. Злочинці тут використовують псевдоугоди, невигідні контракти, фіктивні товарно- транспортні документи, демпінгові, нееквівалентні розрахунки з постачальниками.
» следующая страница »
1 ... 132 133 134 135 136 137138 139 140 141 142 ... 381