Політична економія

Відповідно стратегічними пріоритетами економічної і соціаль­ної політики мають бути:

—                утвердження механізмів, спроможних забезпечити надійні гарантії остаточної стабілізації економіки, формування передумов її прискореного зростання, де слід задіяти й соціальні чинники;

—                опанування, з огляду постіндустріального вектора, еволю­ції світової цивілізації, інноваційного шляху розвитку, основи якого мають бути сформовані вже на старті політики економічно­го зростання;

—               здійснення активної аграрної політики, забезпечення адап­тації підприємств аграрно-промислового комплексу (АПК) до умов ринкової кон'юнктури, зміцнення їх фінансового стану, утвердження України як держави з високоефективним, експор- тоспроможним сільським господарством;

—               глибока перебудова соціальної сфери, здійснення політики доходів і реформування системи оплати праці, подолання штучно­го заниження вартості робочої сили, а також низького рівня соці­ального забезпечення.

Україна опинилася перед складним суспільним вибором опти­мального шляху інтеграції у світовий і насамперед європейський економічний і політичний простір. Вона має чітко визначитися як складова Заходу, враховуючи свою історію, традиції, культуру, менталітет.

Особливості та складнощі ринкових перетворень економічної системи в Україні, як і в інших молодих державних утвореннях на теренах колишнього СРСР, полягають у тому, що вони відбува­ються одночасно зі зміною суспільного ладу і на тлі глобальних трансформацій, що охопили світове ринкове господарство з метою його пристосування до вимог постіндустріального, інформаційно­го, постекономічного суспільства.

Сучасне світове господарство, до речі, теж є перехідним від свого звичного стану як сукупності національних економік та їх взаємозв'язків до принципово нового загальнопланетарного еко­номічного феномену. Все більша спрямованість інвестиційних по­токів, а також ресурсів, технологій, готової продукції, визнача­ється глобальними регуляторами. Відповідно до глобального руху капіталів диференціюються темпи і якість економічного розвитку окремих країн, великих планетарних регіонів, межі яких знач­ною мірою збігаються з лініями розмежування світових цивіліза­цій. Усе очевиднішим стає те, що не внутрішнє життя держави са­ме по собі, а його єдність зі світогосподарськими регуляторами визначає піднесення або занепад економіки, масштаби її злиднів або добробуту.

За таких обставин важливим чинником внутрішніх соціаль­но-економічних і політичних перетворень є інтеграційні проце­си. Україна, дбаючи про становлення ефективного ринкового гос­подарства як основи розбудови відкритого, вільного, демократич­ного громадянського суспільства, повинна враховувати саме цей інтеграційний вектор розвитку. Поки що більшість її зусиль має насамперед внутрішню спрямованість і зводиться до перспектив внутрішніх перетворень. Європейський євроатлантичний вектор розвитку повинен визначати вибір певної моделі подальших сис­темних трансформацій національної економіки і суспільства, ло­гіку поглиблення реформ посткризового періоду. Йдеться про утвердження європейських стандартів реальної демократії, гро­мадянського суспільства, соціальної ринкової економіки. Тоді не лише Україна наблизиться до Європи, а і Європа наближатиметь­ся до неї.

У посттоталітарній Україні існує певний консенсус щодо її ре­інтеграції в європейські структури. Усі гілки влади, в тому числі переважна більшість парламентарів, єдині у виборі європейського, євроатлантичного вектора розвитку. Це зобов'язує до ретельного розроблення і здійснення конкретизованої поетапної програми розвитку України у напрямі ЄС, змістом якої має бути синхроніза­ція внутрішніх соціально-економічних перетворень із наближен­ням до європейських стандартів і норм.

 

« Содержание


 ...  383  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я