Політична економія

—               на мікроекономічному та макроекономічному рівнях: транс­національні корпорації і транснаціональні банки;

—               на наднаціональному рівні: міжнародні організації та над­національні інститути.

Ця структура міжнародних економічних відносин умовна, оскільки окремі їх складові перетинаються: мікроекономічна по­літика нерідко пов'язана з регулюванням валютних відносин, міжнародна торгівля фінансовими інструментами може реалізо­вуватися і як форма руху капіталу тощо.

Зміни, що відбуваються в структурі, динаміці світового госпо­дарства, відображаються у співвідношенні та розташуванні його основних економічних сил, взаємозв'язку між ними, що дає змо­гу аналізувати тенденції розвитку окремих країн. У сучасному світі нараховують понад 200 країн, відокремлених приблизно 250 сухопутними кордонами, різних за рівнем економічного розвит-

сл

00

За структурними ознаками

За спрямуванням товарних потоків

експорт

00

Фінансові

інструменти

Виробничі

зв’язки

Міграція робочої сили

імпорт

Міжнародний обмін

еміграція

франчайзинг

імміграція

кредитні

інтелектуальна

власність

— товари

— послуги

страхові

кооперація

торгівля

туризм

франчайзинг

обслугову­

вання

платежів

спільне

підприємство

інжиніринг

(інженерно-

консультативні

послуги)

бартер

ноу-хау

Світове господарство і світовий ринок

технології

консалтинг (анг. соїізиН — радитися, консульту­ватися)

депозити та інші банківські операції

реінжиніринг

інформаційний

обмін

деривативні

послуги зв язку

вкладення капіталу у ЦП і нерухомість

транспортне

обслуговування

Рис. 5.1. Об'єктна структура міжнародних економічних відносин

ку, належністю до соціальних і політичних систем, регіональних організацій.

Регулювання відносин між суб'єктами міжнародних еконо­мічних відносин здійснюється на різних рівнях різними інститу­тами: на мікроекономічному рівні — державою; макроекономіч- ному — органами регіонального співробітництва; національному, глобальному — всесвітніми організаціями (ООН та її підрозділа­ми, МВФ, Світовим банком, Світовою організацією торгівлі (СОТ), ОПЕК та ін.)- До складу цих організацій належить різна кількість країн: до ООН — 186, МВФ — 181, Світового банку — 180, СОТ — 142. Кожна з них відстежує економічні процеси, аналізує госпо­дарську діяльність лише країн-учасниць. Крім того, в організаціях існують різні класифікації країн, оскільки головним класифіка­ційним критерієм є завдання організації. Наприклад, Світовий банк здебільшого звертає увагу на рівень економічного розвитку країни і величину ВНП на душу населення, ООН — на розвиток со­ціальної і демографічної сфер тощо.

У межах міжнародної економіки країни поділяють на такі ве­ликі групи: промислово розвинуті (індустріальні) країни з ринко­вою економікою; країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються.

Спорідненою із цією класифікацією є запропонована україн­ським економістом Анатолієм Гальчинським (нар. 1935) трирів- нева стратифікація держав: країни цивілізаційного центру, що розвиваються на основі постіндустріальної моделі; периферійна зона — країни з традиційною індустріальною технологією і масо­вим виробництвом (вони імпортують високі технології, спеціалі­зуються на експорті, характеризуються низькою купівельною спроможністю населення і вузьким внутрішнім ринком); країни доіндустріального розвитку.

У підручнику «Економіка зарубіжних країн» за редакцією Ан­тона Філіпенка запропоновано поділ країн на чотири групи: пере­хідні суспільства; країни, що розвиваються; нові індустріальні країни; найменш розвинуті країни.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 383 384 385 386 387 388389 390 391 392 393  ... 452