Політична економія

—               лібералізація цін для встановлення раціонального їх спів­відношення, що врівноважує попит і пропозицію та сприяє пере­розподілу ресурсів у найефективніші галузі економіки;

—               обмеження зростання зарплати і доходів або навіть їх замо­рожування для запобігання розкручування інфляційної спіралі «зарплата — ціни» і скорочення витрат виробництва;

—                різке скорочення бюджетних витрат, централізованих ін­вестицій, дотацій і субсидій;

—              обмеження сукупного попиту через зменшення дефіцитного фінансування і підвищення податків;

—              ускладнення умов надання кредитів, жорсткий контроль за обсягом грошової маси в обігу;

—               забезпечення відкритості національної економіки стосовно світового ринку через усунення адміністративних обмежень зов­нішньої торгівлі, встановлення плаваючого обмінного курсу віт­чизняної валюти з метою запровадження її конвертованості і по­дальшої стабілізації.

Невиконання хоча б одного із зазначених заходів спричинює деформацію економічної поведінки. Яскравим прикладом еконо­мічних реформ за сценарієм «шокової терапії» була програма радикальних економічних перетворень «план Бальцеровича», за­початкована у Польщі з січня 1990 року. Прихильники «шокової терапії», як правило, усвідомлюють можливі втрати від її реаліза­ції, проте вважають їх меншим злом порівняно з утратами від не­ефективних рішень і ризиків, що супроводжують половинчасті і непослідовні реформаторські зусилля.

Стратегія «градуалізму». На відміну від «шокової терапії» вона пропонує поступовий, поетапний перехід до ринку, що має запобігти високим соціальним витратам і непередбачуваним на­слідкам. Стратегія «градуалізму» трансформаційних процесів реалізовується на перших порах експериментально з наступним поширенням успішного досвіду (лібералізація може початися в окремих галузях, які перебувають у кризовому стані, вільне ці­ноутворення — насамперед у приватному секторі економіки то­що). Ринкові перетворення поступово мають утверджуватися в інших сферах економіки відповідно до появи необхідних елемен­тів інституційної інфраструктури.

Прихильники «градуалізму» виступають проти разової одно- моментної лібералізації цін і швидкої приватизації. На їх думку, у перебігу реформ важливо не допустити руйнації виробничого потенціалу і зберегти зайнятість на задовільному рівні. Тому про­відну роль вони відводять стабілізації виробництва і тільки при сталому випуску продукції вважають за можливе забезпечити без­перервне надходження ресурсів, необхідних для підтримання пев­ного рівня споживання та інвестицій і соціальної адаптації насе­лення до умов ринкової трансформації економіки. Така стратегія ґрунтується на сподіваннях підвищення ефективності та зростан­ня доходів унаслідок часткових реформ, покликаних сприяти нас­тупним, складнішим економічним перетворенням.

Стратегія «градуалізму» ставить особливі вимоги і до уряду. Передусім прихильники поступових заходів мають бути здатни­ми не звернути з курсу реформ при появі перших ускладнень і зу­міти подолати побічні негативні ефекти вибіркової лібералізації економіки. Оскільки ринок і планове господарювання деякий час співіснуватимуть, у приватних осіб і компаній може з'явитися могутній стимул до одержання економічної ренти за рахунок пе­реміщення товарів і фінансових ресурсів із дешевого і контрольо­ваного державою сектору економіки у лібералізовані сектори, де вищі ціни і прибутковість. Усе це створює передумови для коруп­ції й тінізації економіки.

 

« Содержание


 ...  378  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я