ОЛІГОПОЛІЯ (грец. oligos — небагато; ро/ео — продаю) — тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм монополізують виробництво і збут основної маси товарів.
Особливістю олігополії є виробництво продукту обмеженою кількістю фірм (в автомобілебудівній галузі США, яка є олігопо- лістичною, функціонує 28 фірм-виробників з коефіцієнтом концентрації 0,92; у виробництві жувальної гумки — 9 фірм (0,95), у виробництві побутових холодильників — 18 фірм (0,94)). Як правило, олігополію створюють 3—4 провідні фірми галузі, що продають на ринку більше 60 % продукції.
Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару, між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.
Суб'єктами олігополістичної конкуренції є великі та надвеликі за розмірами фірми, про що свідчать дані рівня концентрації виробництва (у країнах ЄС коефіцієнт концентрації у виробництві алюмінію перевищує 0,6, у виробництві свинцю досягає 0,9). Масштабність таких фірм суттєво обмежує можливості проникнення в галузь нових господарюючих структур, оскільки конкурентоспроможною на сьогодні може бути, наприклад, фірма, що ^випускає на рік не менше 500—800 тис. легкових автомобілів. Їх продукція є або стандартизованою, або диференційованою. Залежно від цього розрізняють чисту (виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неоднорідної, але одного функціонального призначення продукції: автомобілів, шин, камер, електропобутової техніки, сигарет тощо) олі- гополістичну конкуренцію. У конкурентній боротьбі суперники широко використовують нецінові методи.
Та найхарактернішою особливістю олігополістичної моделі є залежність цінової поведінки кожної фірми від поведінки конкурента. Першим зауважив це у 30-ті роки XX ст. французький економіст Анрі Курно (1801—1877), який вважав, що кожна фірма прагне продавати таку кількість продукції, яка максимізує її доходи, що в будь-якій галузі існує певна стабільна рівновага між обсягом продажу та ціною товару. Залежить ціна рівноваги від кількості продавців. Досліджуючи особливості конкурентної поведінки за дуополії (два продавці), він дійшов висновку, що кожна з двох фірм установлює ціну, яка максимізує її дохід, незалежно від того, яку ціну встановлює конкурент.
Однією з форм взаємодії, взаємореакції фірм олігополістично- го ринку є картельна угода, за якою відносини вибудовуються на основі відвертої змови. Класичним прикладом сучасного картелю є Організація країн експортерів нафти (ОПЕК), яка в різні періоди своєї історії контролювала від 25 % до 60 % продажу нафти індустріальним країнам.
Важливою формою олігополістичної взаємореакції, що визначає конкретні механізми ціноутворення та формування доходів, є лідерство в цінах, сутність якого в тому, що зміни цін — прерогатива окремої фірми, яку всі інші фірми визнають лідером галузі. Після чергового цінового маневру фірми-лідера решта дублює її дії.
Координацію дій на олігополістичному ринку здійснюють також, використовуючи у ціноутворенні «правило великого пальця», згідно з яким усі фірми послуговуються однаковою формулою ціноутворення: до своїх витрат додають прибуток, розрахований на основі узгодженої норми прибутку. Наприклад, компанія протягом тривалого часу мала норму прибутку на рівні 15 % на вкладений капітал після сплати податків. Під час калькуляції витрат Ураховували стандартний обсяг виробництва — обсяг виробництва, за якого використовується 80 % виробничих потужностей. Якщо, приміром, витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції за таких умов становлять 200 гр. од., а норма Прибутку — 15 %, то ціна товару за «правилом великого пальця» становитиме 230 гр, од, (200 гр. од. + 15 % від 200 гр, од.). Застосування однакових методів олігополістичного ціноутворення робить поведінку конкурентів перед бачуванішою.
» следующая страница »
1 ... 262 263 264 265 266 267268 269 270 271 272 ... 452