Політична економія

мати 10—15 %, а іноді й до 5 % усіх акцій, щоб контролювати ді­яльність компанії. Система участі (багатоступінчастого підпоряд­кування) передбачає наявність головного АТ («товариство-мати»), яке скуповує контрольні пакети акцій інших акціонерних «това- риств-дочок», а ті можуть установити контроль над « товариствами - онуками» і т. д. Завдяки цьому створюється піраміда формально (юридично) самостійних компаній, пов'язаних багатоступінчастою фінансовою залежністю від одного фінансового магната або фінан­сово-монополістичної групи. При цьому загальний капітал усіх компаній у кілька разів може перевищувати капітал головного то­вариства. Контроль над пірамідою компаній і підприємств допома­гає витіснити конкуруючі монополістичні групи, викачувати з під­контрольних компаній високі монополістичні прибутки.

«Особиста унія». Особливість її у тому, що одні й ті самі осо­би очолюють банківські, промислові, торгові та інші монополії. Так, у 70-ті роки XX ст. 4 найбільші банки Нью-Йорка мали «осо­бисті» зв'язки майже із 600 компаніями. Члени правління компа­нії «Джон Пірпонт Морган енд компані» були зайняті у правлін­нях ще 150 компаній, у тому числі ЗО банків, 100 промислових мо­нополій. «Особиста унія» банків з промисловістю доповнюється «особистою унією» банківських і промислових компаній з держа­вою. Вона відбувається через залучення на роботу до монополії ко­лишніх державних чиновників або урядовців, призначення на по­сади у державному апараті ставлеників монополій або самих мо­нополістів.

Довірче управління вкладами клієнтів. Особливого поши­рення ця форма зрощування промислового і банківського капіта­лів набула в останній третині XX ст. Її наслідком стало зростання впливу та контролю банків над промисловими компаніями, ос­кільки банки використовували депоновані в них акції клієнтів як свої і на цій підставі брали участь у голосуванні на зборах акціоне­рів промислових компаній, вводили в органи їх правління своїх представників, формували з акцій, що перебували в них на збері­ганні, контрольні пакети певної монополії, не витрачаючи влас­них коштів. Ці процеси набувають усе більшого поширення. У ФРН, наприклад, на довірчому управлінні в банках перебуває приблизно половина всіх випущених у країні цінних паперів, У США — більше половини.

На відміну від промислового, торгового та позичкового капіта­лів, кожний 3 яких має особливу сферу застосування, фінансовий Капітал с якісно новою формою капіталу: він панує в усіх сферах господарського життя, підкоряючи своїм інтересам усю економі­ку країни. Зміни, які відбулися у структурі фінансового капіталу в останні десятиліття, ще більше зміцнили його позиції. Виник складний комплекс відносин між кредитно-фінансовими і про­мисловими монополіями. В їх фінансуванні зростає роль спеціалі­зованих фінансово-кредитних установ: страхових та інвестицій­них компаній, ощадних установ, пенсійних фондів та ін.

Концентрація і централізація фінансового капіталу через аку­муляцію грошових коштів населення у кредитно-фінансових ус­тановах відбувається за рахунок не тільки вартості додаткового продукту, а й частини вартості необхідного продукту, що поши­рює сферу дії фінансового капіталу на все суспільство.

Організаційною формою фінансового капіталу є фінансово монополістична група (ФМГ) — складний монополістичний комплекс, який поєднує монополії, що пов'язані спільними ін­тересами та панують у різних сферах економіки. Вони репрезен­тують вищий ступінь приватно-капіталістичної монополізації економіки. Першими ФМГ були сім'ї фінансових магнатів, що панували у певній галузі економіки (Рокфелери, Дюпони, Форди та ін,). На сучасному етапі все більшого значення набувають те­риторіальні групи (коаліції). У США, наприклад, Техаська, Чи­казька, Каліфорнійська тощо. Подібні процеси відбуваються і в Україні.

 

« Содержание


 ...  270  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я