мати 10—15 %, а іноді й до 5 % усіх акцій, щоб контролювати діяльність компанії. Система участі (багатоступінчастого підпорядкування) передбачає наявність головного АТ («товариство-мати»), яке скуповує контрольні пакети акцій інших акціонерних «това- риств-дочок», а ті можуть установити контроль над « товариствами - онуками» і т. д. Завдяки цьому створюється піраміда формально (юридично) самостійних компаній, пов'язаних багатоступінчастою фінансовою залежністю від одного фінансового магната або фінансово-монополістичної групи. При цьому загальний капітал усіх компаній у кілька разів може перевищувати капітал головного товариства. Контроль над пірамідою компаній і підприємств допомагає витіснити конкуруючі монополістичні групи, викачувати з підконтрольних компаній високі монополістичні прибутки.
«Особиста унія». Особливість її у тому, що одні й ті самі особи очолюють банківські, промислові, торгові та інші монополії. Так, у 70-ті роки XX ст. 4 найбільші банки Нью-Йорка мали «особисті» зв'язки майже із 600 компаніями. Члени правління компанії «Джон Пірпонт Морган енд компані» були зайняті у правліннях ще 150 компаній, у тому числі ЗО банків, 100 промислових монополій. «Особиста унія» банків з промисловістю доповнюється «особистою унією» банківських і промислових компаній з державою. Вона відбувається через залучення на роботу до монополії колишніх державних чиновників або урядовців, призначення на посади у державному апараті ставлеників монополій або самих монополістів.
Довірче управління вкладами клієнтів. Особливого поширення ця форма зрощування промислового і банківського капіталів набула в останній третині XX ст. Її наслідком стало зростання впливу та контролю банків над промисловими компаніями, оскільки банки використовували депоновані в них акції клієнтів як свої і на цій підставі брали участь у голосуванні на зборах акціонерів промислових компаній, вводили в органи їх правління своїх представників, формували з акцій, що перебували в них на зберіганні, контрольні пакети певної монополії, не витрачаючи власних коштів. Ці процеси набувають усе більшого поширення. У ФРН, наприклад, на довірчому управлінні в банках перебуває приблизно половина всіх випущених у країні цінних паперів, У США — більше половини.
На відміну від промислового, торгового та позичкового капіталів, кожний 3 яких має особливу сферу застосування, фінансовий Капітал с якісно новою формою капіталу: він панує в усіх сферах господарського життя, підкоряючи своїм інтересам усю економіку країни. Зміни, які відбулися у структурі фінансового капіталу в останні десятиліття, ще більше зміцнили його позиції. Виник складний комплекс відносин між кредитно-фінансовими і промисловими монополіями. В їх фінансуванні зростає роль спеціалізованих фінансово-кредитних установ: страхових та інвестиційних компаній, ощадних установ, пенсійних фондів та ін.
Концентрація і централізація фінансового капіталу через акумуляцію грошових коштів населення у кредитно-фінансових установах відбувається за рахунок не тільки вартості додаткового продукту, а й частини вартості необхідного продукту, що поширює сферу дії фінансового капіталу на все суспільство.
Організаційною формою фінансового капіталу є фінансово монополістична група (ФМГ) — складний монополістичний комплекс, який поєднує монополії, що пов'язані спільними інтересами та панують у різних сферах економіки. Вони репрезентують вищий ступінь приватно-капіталістичної монополізації економіки. Першими ФМГ були сім'ї фінансових магнатів, що панували у певній галузі економіки (Рокфелери, Дюпони, Форди та ін,). На сучасному етапі все більшого значення набувають територіальні групи (коаліції). У США, наприклад, Техаська, Чиказька, Каліфорнійська тощо. Подібні процеси відбуваються і в Україні.
» следующая страница »
1 ... 265 266 267 268 269 270271 272 273 274 275 ... 452