Творцями й рушіями суспільного прогресу є не тільки вчені й винахідники, але й підприємці. Без властивих їм прагнень до ризику, без їхньої енергії, фінансових коштів і здатності до організації сучасне капіталістичне суспільство не могло б стати тим, яким воно є.
Підприємницька активність - це вища, найбільш продуктивна форма праці, без якої розвиток суспільства практично неможливий. Держава ж - антипод діяльного суспільства. Чиновник, якому належить право на владу й примус, прагне відняти у «продуктивних» індивідів продукти їхньої праці, у той час як вільний ринок, будучи природним продовженням людської сутності, є незамінною умовою будь-якого економічного прогресу й достатку.
Держава по самій своїй природі не здатна виробляти й існує лише за рахунок інших завдяки податкам. На державну службу приходять люди, які переважно не здатні до продуктивної діяльності.
Дж. Хосперс пише: «У своїй сліпій ненависті до підприємця величезна більшість лібералів уважають, що вони мають право на одержання товарів, у виробництві яких не брали участі. Здебільшого це люди, які не зуміли б зробити нічого цінного, якби спробували. Але, не вміючи або не бажаючи виробляти, вони прагнуть встановити контроль над виробником і відбирати у нього вироблені продукти»
. Тому слід відділити економічну діяльність у суспільстві від держави на зразок того як від неї відділена церква. При цьому до рук приватних підприємців має бути передано широке коло тих суспільних функцій, які, як прийнято вважати, може виконувати тільки держава (освіта, охорона здоров’я тощо). Єдині функції, які можуть бути залишені за державою, - охорона внутрішнього порядку, оборона й судочинство.
Звичайно, погляди Дж. Хосперса - вкрай консервативні, однак характерно, що саме вона взяла гору в практичній політиці республіканської адміністрації США у 80-і роки минулого століття.
На думку відомого ліберального економіста Дж. Гелбрейта, у XX столітті відбулися чотири процеси, які докорінно змінили вигляд капіталізму: 1) ріст профспілок, що багато зробили для урівняння влади між наймачами і трудящими; 2) ослаблення найбільш жорстких сторін капіталістичної системи через закон про соціальне страхування (1935 р.), а також зосередження уваги на недоліках у таких сферах, як житлове будівництво, медичне обслуговування й освіта; 3) зростання ролі держави, яка взяла на себе відповідальність за рівень виробництва: знижуючи податки або збільшуючи витрати з державного бюджету або сполучаючи обидва ці заходи, вона підвищувала попит і розширювала виробництво, забезпечуючи економіку повною зайнятістю в кризові роки; 4) нарешті, останнє - зникнення старомодного капіталіста, на зміну якому прийшов менеджер, корпоративний бюрократ.
У цій ситуації обмеження прав виробника й вторгнення його в кон’юнктуру державних чиновників може бути згубним для економіки. Так було в США на рубежі 70-80 років минулого століття.
Але незабаром адміністрація Р. Рейгана переконалася, що в 70-і роки «уряди зайшли занадто далеко в сковуванні гнучкості, конче потрібної для існування динамічної економіки». Стреси тих років показали, «що на національні господарські системи надягнено занадто жорстку вузду, що централізоване управління й планування не виправдали надмірних надій, що покладалися на них, що соціальна користь і рентабельність державного втручання в приватну сферу стали сприйматися як щось саме собою зрозуміле»
.
Нині, напроти, спостерігається тенденція до адміністративного децентралізації, ослабленню жорсткості державної структури, щоб надати більш велике поле діяльності ринковим силам.
Влити свіжий струмінь у державні інститути можна лише активізувавши й пустивши в хід усі ринкові механізми. Захист таких основних цінностей буржуазної політичної системи, як свобода й плюралізм, вимагає реалізації таких важливих вимог. По-перше, треба зміцнити роль і значення ринку як єдиного механізму для здійснення соціальних цілей. Лише ринок дозволяє найбільш законним і справедливим чином розподіляти в суспільстві доходи і власність, заохочувати ті моральні цінності, яких вимагає економіка. Орієнтувати ринок на досягнення соціальних цілей - єдине завдання економічної політики уряду, все інше ринковий механізм зробить сам. По-друге, доцільно сприяти відродженню структур, що зв’язують людину в її приватному житті зі сферою державної влади і запобігають відчуженню індивіда від держави.
» следующая страница »
1 ... 47 48 49 50 51 5253 54 55 56 57 ... 224