У сільських і селищних радах основна частка бюджетних коштів (понад половину) витрачається на освіту.
Частка витрат на охорону здоров’я нижче в сільських і селищних радах порівняно з іншими типами населених пунктів, тому що лікарні розташовані в основному в містах - районних і регіональних центрах, а в сільській місцевості розташовані переважно фельдшерсько-акушерські пункти.
На відміну від законодавства багатьох країн, російське законодавство, зокрема Бюджетний кодекс РФ, містить посилання на федеральні нормативи витрат, які всі рівні влади зобов’язані застосувати при формуванні своїх бюджетів. Дотепер система таких нормативів не тільки не затверджена, але навіть не розроблена. Із центру навряд чи можна розробити єдину систему нормативів для настільки великої країни, як Росія. Реально на федеральному рівні встановлено лише кілька нормативів витрат, причому всі вони за рідкісним винятком носять лише рекомендаційний характер і застосовуються при розподілі вирівнювальних трансфертів з бюджетів більш високого рівня між нижчестоящими бюджетами.
Сьогодні єдиним діючим нормативом, прийнятим на федеральному рівні постановою Уряду Російської Федерації, є «Єдина тарифна сітка по оплаті праці працівників організацій бюджетної сфери». До працівників бюджетної сфери відносяться працівники всіх установ, фінансованих з бюджету будь-якого рівня, у тому числі й з місцевого, крім співробітників адміністративного апарату органів влади.
Федеральні мандати. Свобода місцевої влади витрачати кошти місцевого бюджету за своїм розсудом значною мірою обмежується існуванням федеральних законів про надання пільг і соціальних виплат окремим категоріям громадян - так званих «федеральних мандатів».
Пільги й субсидії окремим категоріям громадян передбачені більш ніж у 150 федеральних законодавчих актах, 45 з яких були прийняті ще до 1992 року, але дотепер залишаються в силі. Місцевій владі ставиться в обов’язок оплачувати зі своїх бюджетів 37 видів пільг, причому по окремих видах пільг кількість категорій громадян, які можуть на них претендувати, охоплює якщо не все населення, то значну його частину.
Оплату більшості цих пільг і субсидій федеральне законодавство із самого початку покладало на місцеві бюджети. Для більшості місцевих бюджетів потреби у фінансуванні переданих їм мандатів перевищують всі їхні доходи, включаючи трансферти.
Федеральне законодавство передбачає, що «органи місцевого самоврядування вправі прийняти до виконання рішення органів державної влади, що потребують збільшення витрат або зменшення доходів місцевих бюджетів, у межах коштів, переданих їм як компенсацію». Однак у переважній більшості випадків місцевим органам влади не вдається довести недостатність переданих їм як компенсацію коштів, оскільки, строго кажучи, довести це можна тільки в тому випадку, якби кошти передавалися цільовим спрямуванням. На практиці обсяг необхідних для компенсації коштів звичайно «враховується» при визначенні нормативів відрахувань від регулюючих податків або при визначенні загальної суми дотацій. У результаті місцевим органам влади доводиться відповідати по судових позовах, поданих населенням із приводу неотримання тих або інших пільг або субсидій, причому місцеві органи влади нерідко програють ці судові справи.
До федеральних мандатів відносяться:
• субсидії на квартиру, оплату комунальних послуг, електроенергії й палива;
• субсидії на придбання пального інвалідами;
• нормативи оплати праці вчителів, лікарів і деяких інших категорій працівників бюджетної сфери;
• щомісячна грошова компенсації педагогічним працівникам для купівлі видавничої продукції;
» следующая страница »
1 ... 97 98 99 100 101 102103 104 105 106 107 ... 224