Концепції інституціональної економічної теорії в управлінні розвитком соц-екон. систем

Підкреслюючи, що поява фірми як сукупності ринкових агентів, об’ єднаних “мережею контрактів” зумовлюється прагненням підприємця (центрального еко­номічного агента) зменшити ризики і витрати ринкової взаємодії, неоінституціо- налісти зауважують, що розростання фірми спричиняє збільшення витрат на уп­равління нею, що пов'язано із втратою керованості, бюрократизацією управ­лінських процесів, тобто проявами опортуністичної поведінки працівників фірми, яка вимагає посилення контролю над їх діями. “Фірма стає більшою, коли до­даткові трансакції (які могли б бути обмінними трансакціями між окремими фір­мами, що координуються через механізм цін) організуються підприємцем (через адміністративний механізм - уточнення наше), і вона робиться меншою, коли він відмовляється від організації таких трансакцій” [38, с. 20]. Розширення буде тривати доти, “доки витрати на організацію однієї додаткової трансакції всередині фірми не зрівняються із витратами на здійснення тієї ж трансакції через обмін на відкритому ринку або з витратами на організацію її через іншу фірму” [38, с. 21]. Таким чином, межа фірми встановлюється там, де граничні витрати експлуатації ринкового механізму дорівнюватимуть граничним витратам на адміністрування. На нашу думку, цей висновок теорії фірми може бути покладений в основу обґрунтування стратегії розвитку суб’єктів господарювання, особливо виробничих підприємств. Це потребує деякого уточнення категорійного апарату стратегічного менеджменту, пов’язаного із визначенням можливих варіантів такого розвитку.

Під стратегією розвитку підприємства будемо розуміти довгострокову модель його діяльності, яка розробляється для досягнення стратегічних цілей на основі вдосконалення здійснюваних бізнес-процесів, що забезпечує нарощування підприємством конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій. Кількісні зміни у бізнес-процесах проявляються через нарощування масштабів виробництва, яке може передбачати просте репродукування (відкриття нових виробництв на інших територіях, придбання нових одиниць виробничої потужності тощо). Якісні зміни передбачають не лише перепроектування технологічних процесів з огляду на вимоги масового виробництва, а й зміну взаємовідносин між структурними елементами організації з метою їх оптимізації. Саме організаційне перепроек­тування посилює ефект спільної взаємодії структурних елементів підприємства, даючи змогу з більшою ефективністю здійснювати між ними обмін ресурсами, створюючи тим самим додаткові джерела конкурентних переваг і забезпечуючи можливості зростання. З огляду на це вважаємо правомірним виділити в межах загальної стратегії діяльності підприємства стратегію організаційно-структурного розвитку, яка б і визначала форми і напрями вдосконалення такої взаємодії.

Стратегія організаційно-структурного розвитку підприємства - це довго­строкова модель його діяльності, яка розробляється для досягнення стратегічних цілей через оптимізацію взаємовідносин між структурними елементами.

Організаційно-структурний розвиток підприємства - це кількісні і якіс­ні зміни його організаційної структури, спрямовані на оптимізацію процесу обміну ресурсами між структурними елементами у ході вдосконалення здійснюваних бізнес-процесів з метою реалізації стратегії зростання.

Стратегії зростання, згідно Ф. Котлера [37, с. 525-527], поділяються на стра­тегії концентрованого, інтеграційного та диверсифікованого зростання; в їх основі лежить різний спосіб формування конкурентних переваг. Стратегія концентро­ваного зростання концентрує увагу на нарощуванні конкурентних переваг за ра­хунок вдосконалення продукту чи роботи з ринком; стратегія інтеграційного зрос­тання обирається з метою посилення конкурентної позиції у галузі через об’єд­нання учасників ланцюжка приросту вартості; стратегія диверсифікованого зрос­тання є близькою за суттю до стратегії інтеграційного зростання, але бачить кон­курентні переваги у кращому використанні наявних ресурсів завдяки розши­ренню можливості їх використання, в тому числі за рахунок входження у нову галузь. Залежно від того, яким чином передбачається залучення додаткових ресур­сів, диверсифікаційне зростання може відбуватися на основі розширення ринкової взаємодії або ж за рахунок конгломеративного (інтеграційного) зростання.

 

« Содержание


 ...  123  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я