Підприємство як самостійний суб’єкт господарювання має право вибору у широкому спектрі управлінських рішень, в тому числі і тих, що стосуються відносин економічної взаємодії із іншими суб’єктами ринку, Тривалий час науковці розглядали розвиток підприємства як результат правильного вибору власником бізнесу сфери і предмета діяльності з точки зору попиту і пропозиції. Намагаючись створити продукт, який міг би бути предметом обміну, підприємці брались за виготовлення такого товару, який присутній на ринку у недостатній кількості, відтак збільшуючи його випуск та здешевлюючи його. Для цього підприємець наймав робітників, плануючи та організовуючи їх спільну роботу з позицій раціонального використання робочого часу, і розгортаючи масштабне виробництво. Власне, А. Сміт вважав, що саме існування підприємства обумовлене можливостями підвищення продуктивності праці на основі її розподілу [4, с. 87-88]. “Торгівля” (ринок) диктує ціну на продукцію, тим самим встановлюючи доцільний для підприємства (фірми) обсяг продажу на ньому, а отже і оптимальні обсяги виробництва. Тобто, ринковий механізм через регулювання співвідношення попиту і пропозиції обумовлює розвиток тих підприємств, які краще інших можуть задовольняти суспільні потреби. Приблизно такої ж позиції дотримувалася і Дж. Робінсон, яка у своїй “Економічній теорії недосконалої конкуренції”, розглядала причини збільшення фірм як один із засобів посилення конкурентних позицій завдяки досягненню монопольного становища [64]. Проте монополія як контроль над пропозицією розглядається Дж. Робінсон на рівні галузі, жодного разу не вивчається окрема фірма всередині галузі, на що справедливо вказує В. Базилевич [29, с. 944].
З позицій неокласичної економіки кожен суб’єкт ринку діє як раціональний економічний агент - прагне мінімізувати свої витрати і максимізувати доходи. Максимізація прибутку є головною, а іноді і єдиною метою діяльності підприємства (фірми), що знайшло своє відображення і у його сучасних дефініціях. “Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)” - таке визначення згідно закону України “Про підприємства в Україні” було чинним до прийняття Господарського Кодексу України. З 1.01.2004 визначення підприємства набуває дещо іншого змісту. Підприємством є “самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами” [17, с. 62]. Майже аналогічні визначення підприємства зустрічаються у економічній літературі [22, с. 8; 48, 271; 55, с. 179; 58, с. 12]. Водночас у трактуванні мети створення та існування підприємства, бачимо деяку відмінність між підходами, використаними у законі “Про підприємства в Україні” і у Господарському Кодексі. У першому метою є прибуток, у другому - задоволення потреб суспільства (можливо саме з огляду на останню дефініцію більшість вітчизняних підприємств не декларують прибутків).
Отже, підприємство визначається як “організація, що концентрує і використовує ресурси для виробництва товарів чи послуг з метою отримання прибутку” [82, с. 11]. Цей висновок є одним із ключових положень неокласичної економічної теорії, яка розглядає підприємство як “чорну скриньку”, не деталізуючи процеси, що відбуваються у ній і відводячи їй лише просту функцію виробництва - перетворення сировини на кінцевий продукт за допомогою існуючої технології [65, с. 58].
Виробнича функція відображає технологічну залежність між затратами виробничих факторів і максимально можливим при відповідній комбінації затрат виходом продукту [80]. Різні суб’єкти господарювання здійснюють цю функцію з різними кінцевими результатами, що пояснюється наявністю у них фізичної і технологічної спроможності перетворювати наявні ресурси в готову продукцію. Отже, головним завданням керівників було проектування оптимального способу організації виробництва продукції, яка потрібна ринку, і раціоналізація виробничого процесу з огляду на зміну масштабів діяльності. Межі економічного обміну між суб’єктами ринку визначалися на основі принципу спадаючої корисності, з врахуванням початкового розподілу ресурсів між учасниками взаємодії [9, с. 531-532].
» следующая страница »
1 ... 114 115 116 117 118 119120 121 122 123 124 ... 241