Таким чином, в середині ХХ ст. на зміну трактуванню сутності підприємства (фірми) як атомарної одиниці ринку, яке робила ортодоксальна неокласична теорія, прийшло усвідомлення, що кожна фірма є складною ієрархічною структурою, учасники якої об’єднуються між собою мережею контрактів, за допомогою яких окреслюються умови їх взаємодії. Фірма і ринок є ніби двома полюсами певної множини механізмів управління трансакціями [90, с. 109; 66]. На одному полюсі - фірма як повний замісник ринкового механізму цін механізмом адміністрування (через ієрархічні, владні відносини), а на іншому - ринок як сукупність трансакцій обміну, у яких немає ніякої ієрархії влади одних суб’єктів над іншими. Такий континуум структур управління трансакціями, який випливає з неоінституціональної теорії фірми, представлений на рис. 2.6 [7].
Ринок як сукупність окремих незалежних власників ресурсів, що укладають короткострокові повні контракти, відсутність ієрархії
Ієрархічні відносини* підлеглості між найманими працівниками і підприємцем в межах фірми (економічної організації)
Спеціалізуючись на випуску певного товару (економічного блага), підприємство вступає у економічні відносини з іншими суб’єктами ринку; спектр цих відносин багатогранний, вони мають місце не лише у міжорганізаційній взаємодії, а й у внутрішньому середовищі. Загальну їх сукупність відображено на рис. 2.7.
Рис. 2.7. Сукупність економічних відносин, властивих підприємству як суб’єкту господарювання
Схема розроблена нами з урахуванням існуючої класифікації виробничих відносин на мікрорівні [78]. Доповнення стосуються виокремлення внутріоргані- заційних і міжорганізаційних економічних відносин, а також ідентифікації останніх з урахуванням сучасних організаційно-економічних форм співпраці між окремими юридично самостійними суб’єктами господарювання.
Як видно з представленої схеми, економічні відносини кожної організації охоплюють виробничі відносини, відносини розподілу, відносини обміну і відносини споживання, що мають місце як у її внутрішньому середовищі, так і у міжорганізаційній взаємодії. Зокрема, виробничі відносини ґрунтуються на спільному використанні наявної техніко-технологічної бази; це забезпечується плануванням та координуванням роботи окремих учасників засобами організаційно-управлінського впливу; вони можуть існувати не лише в межах одного підприємства, а й за участю кількох.
На перший план тут виступають організаційні можливості менеджменту, націлені на виявлення у потенційних учасників таких відносин певного ресурсу, який за умов спільного використання може забезпечити більший ефект, ніж за умов відокремленого. Від того, наскільки суттєвим буде такий ефект, може залежати рішення щодо наступної взаємодії - через ринкові відносини або через інтегрування із учасниками “ланцюжка вартості” (злиття або поглинання).
Слід підкреслити, що в даному разі розглядаються варіанти виробничих відносин, націлених не на простий обмін благами для їх споживання, а на спільне використання певного ресурсу, від чого економічна вигода досягається обома учасниками протягом тривалого часу (визначеного контрактом). На цьому ґрунтується кооперування підприємств однієї галузі (наприклад, кластери, що створюються з метою підвищення рівня інформаційного та науково-технічного забезпечення виробничої діяльності), відносини лізингу (використання протягом обумовленого часу і на визначених умовах техніки, що є власністю іншого учасника), відносини франчайзингу (спільне використання інтелектуальної власності - торгової марки, системи ведення бізнесу тощо - на правах систематичного відшкодування через роялті), відносини аутсорсингу (виконання частини робіт, найчастіше інформаційного чи доповнюючого характеру, іншим суб’єктом ринку, на умовах довготривалого партнерства). У цьому разі економічні відносини, що можуть трактуватися як відносини обміну, замінюються на контрактні відносини, що можуть бути визначені як виробничі, оскільки регулюються контрактом і здійснюються протягом тривалого часу.
» следующая страница »
1 ... 116 117 118 119 120 121122 123 124 125 126 ... 241