На початку 1967 р. завершились важливі переговори стосовно співробітництва в космосі. 27січня 1967р. уряди США, СРСР і Великобританії підписали одночасно в Вашингтоні, Москві і Лондоні Договір про
принципи діяльності держав щодо дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла.
Ізраїльський удар проти Єгипту, Сирії та Йорданії в червні 1967 р.
ще більше ускладнив радянсько-американські відносини. Проте, не зважаючи на взаємну ворожу риторику, сторони і тепер розуміли необхідність спільної домовленості по життєво важливим для обох сторін питанням. Так, під час надзвичайної сесії Генеральної Асамблеї ООН, скликаної у зв’язку з ізраїльською агресією, голова радянського уряду О. Косигін і президент Л. Джонсон скористались можливістю і 23 і 25 жовтня 1967р. зустрілись в Гласборо для обговорення найважливіших питань. І хоч під час зустрічі конкретно вирішено нічого не було (на це ніхто й не розраховував), обмін думками дав поштовх для переговорів про обмеження стратегічних наступальних озброєнь і системи ПРО, договори про що були укладені між СРСР і США в 1972 р.
Дуже важливий Договір між США, СРСР і Великобританією про нерозповсюдження ядерної зброї, що підписаний 12 червня 1968р. в Москві, Вашингтоні та Лондоні
, був затриманий, з ратифікацією Сполученими Штатами, у зв’язку з агресією країнами Варшавського пакту проти Чехословаччини, що розпочалась 20 серпня того ж року
.
В цілому ж, не дивлячись на напружені відносини між СРСР і США у зв’язку з названими міжнародними ускладненнями, за період президентства Джонсона (1963-1969) між СРСР і США було укладено різних угод більше, ніж за 30 років з моменту встановлення між ними дипломатичних відносин (1933 р.). Об’єктивно це можна було назвати чималим досягненням.
Порушення де-Голлем єдності на Заході
Гордовитий французький лідер Шарль де-Голль, переконаний в аристократичності французької нації
, в душі зневажав «безладну мішанину» — націю американську і «зарозумілих британців». З часів другої світової війни він зберігав образу на них за те, що його жодного разу не запросили на конференції «великої трійки»: адже Потсдамська конференція відбувалась в 1945 р. тоді, коли вже де-Голль був головою французького уряду. Він вважав не лише несправедливим, але й нестерпним те, що при формальній рівності усіх учасників НАТО Франція відтиснута на другорядне, третє місце в блоці після США і Великобританії. Цим певною мірою пояснювався, непритаманний французам, потяг де-Голля до зближення з ФРН \ не лише з переможеною державою, але і «традиційним суперником» Франції. Отже, де-Голль після повернення до влади
розпочав боротьбу за посилення ролі Франції в західному таборі, проти надмірного впливу США в Європі.
28 вересня 1958 р. де-Голль звернувся до президента США Д. Ейзенхауера та прем’єр-міністра Великобританії Г. Макміллана з конфі- денціальною пропозицією змінити американське лідерство в НАТО на «трьохскладовий блок»: США, Великобританія, Франція. США, могутня наддержава, яка володіла на той час трохи не всіма ядерними силами НАТО, відхилила пропозицію. Великобританія теж поставилась до неї негативно. ФРН, для якої крок де-Голля не лишився секретом, також була нею незадоволена - вона відсувалась би на другорядне місце.
Отримавши «ляпаса», де-Голль прикладав зусиль у виведенні Франції на рівень ядерної держави
і внутрішньо став в опозицію до США.
Наступник Ейзенхауера президент Дж. Кеннеді плекав «Великий план»: створити на берегах Атлантичного океану двоє Сполучених Штатів: на західному березі — вже існуюче США, а на східному — Сполучені Штати Європи. Така «атлантична рівність» мала посилити вплив США на інші континенти, зокрема на Європу, закріпити провідну роль США у світі. Зрозуміло, що це вимагало значного збільшення витрат європейських держав аби зрівнятися зі США. Центральне місце в цьому плані мало посісти створення «багатосторонніх ядерних сил», які підпадали б під керівництво США.
» следующая страница »
1 ... 104 105 106 107 108 109110 111 112 113 114 ... 187