Вищою, кінцевою метою управління всякою системою є оптимізація функціонування системи, досягнення якомога більшого корисного ефекту при найменших зусиллях і витратах.
Невідповідність фактичного стану системи заданому і є тим сигналом, який викликає коригування та перебудову системи з метою покращення її функціонування в заданому напрямку.
Розуміння того, що організація — це складна система, в яку входять декілька взаємозалежних підсистем, допомагає пояснити, чому кожна з “шкіл” науки управління виявилася практично прийнятною лише в обмежених рамках. Кожна з “шкіл” прагнула зосередити увагу на якійсь одній підсистемі організації. Поведінкова школа в основному займалася соціальною підсистемою, школи наукового управління — технічними підсистемами. Отже, вони найчастіше не могли правильно визначити всі основні компоненти організації. Жодна з “шкіл” серйозно не задумувалася над впливом зовнішнього середовища на систему і наслідками такого впливу. Більш пізні дослідження показують, що це дуже важливий аспект роботи організації. Зараз широко поширена точка зору, що зовнішні сили можуть бути основними детермінантами успіху організації, які визначають найбільш придатний та ефективний в даній ситуації засіб управління.
Організаційні системи створюються таким чином, щоб досягти синергізму — тобто одночасного функціонування окремих, але взаємозалежних частин, що забезпечують більш високу загальну ефективність, ніж сумарна ефективність частин, взятих окремо. Наприклад, футбольна команда в процесі гри володіє синергетичним ефектом, тобто ефект команди в цілому значно більше, ніж ефект від гри кожного гравця окремо. Він забезпечується взаємодією гравців між собою.
Більшість організацій недостатньо ефективні, оскільки їм не вдається зв’язати частини чи підсистеми (функції) у єдиний механізм. Наприклад, функція збуту іноді здійснюється без належного зв’язку з функцією виробництва; управління виробництвом здійснюється без координації з плануванням в області фінансів і підготовки кадрів; інформаційна система ґрунтується на традиційній системі обліку, що збирає інформацію про події, що здійснилися, для складання звітів, але не для прийняття перспективних рішень керівниками.
Виділення окремих функцій і нездатність зв’язати частини в єдине ціле можуть обумовлюватися різними причинами, а головним чином, вузькістю поглядів фахівців апарату управління (бухгалтера, плановика, кадровика тощо), що точно не представляють свого місця в оргструктурі управління (ОСУ) усього підприємства в цілому.
З інших причин можна вказати недоліки в самій ОСУ. Це недостатньо чітке планування, розробка різних планів і заходів без застосування системного підходу.
Акцент на необхідності побудови єдиного цілого на відміну від побудови компонентів і підсистем — основна особливість системного підходу.
З цього не слід робити висновок, що між “класичним” і “системним” підходами є глибоке й абсолютне розходження. Справді, класичний підхід завжди передбачав повсякденний обмін інформацією з командного ланцюга. Хоча ці методи і забезпечували відому інтеграцію і координацію, але вони не були синергетичними і не досягали такого ступеня ефективності в процесі прийняття рішень, що забезпечується за допомогою системного підходу.
На цей закон звертали увагу філософи й економісти А.А. Богданов, П. Са- муельсон, П. Канохін і ін. Г. Хаген у своїй роботі “Синергетика” (М.: Мир, 1986), досліджуючи хімічні, фізичні і біологічні системи, установив, що велике число “систем виявляють разючі аналогії в поведінці при переході від неупо- рядкованого стану до упорядкованого. Це сильний аргумент на користь того, що функціонування таких систем підкоряється тим самим фундаментальним принципам”. Далі він говорить, що після осмислення того факту, що кооперація багатьох підсистем якої-небудь системи підкоряється тим самим принципам незалежно від природи підсистем. І приходять до висновку, що прийшов час шукати ці аналогії на стиках різних наук — у тій області досліджень, що називається синергетикою.
» следующая страница »
1 ... 28 29 30 31 32 3334 35 36 37 38 ... 445