Західні теорії власності - це сукупність основних напрямів, шкіл та поглядів в історії світової економічної думки на сутність власності, Ті найважливіших форм у процесі еволюції різних економічних систем. Власність, як зазначалось, - складна й багатопланова соціологічна категорія, яка відображає різні сторони системи суспільних відносин: економічних, соціальних, юридичних, національних та ін. Тому в історії світової наукової думки деякі з цих сторін на певному етапі історичного розвитку знаходили своє відображення в працях філософів, економістів, політиків, психологів.
Крім того, власність існує в різних типах (приватна, колективна, суспільна), кожен з яких має окремі форми в певній суспільно-економічній формації. В рабовласницькому суспільстві з розвитком товарно-грошових відносин, зміцненням приватного володіння і власності окремих осіб об'єктом економічної думки стає управління державою, державним
господарством (проект досконалої держави Платона у його працях "Держава" і "Закони", праці Аристотеля "Політика" і "Афінська політія"), перерозподіл земельної власності (реформи братів Гракх у Стародавньому Римі), приватна власність (праці римських юристів). Римські юристи вперше розробили поняття абстрактного права, приватного права, права приватної власності, права абстрактної особи тощо. Власність, на думку Аристотеля, включає в себе і рабів. У Стародавньому Єгипті поняття "власність " (джет) спочатку вживалося на означення процесу користування певним предметом тією чи іншою людиною. Тому воно включало й ті предмети, якими єгиптяни користувалися завдяки своїй службі. Державну власність вони розглядали як державне надбання, як своєрідне посадове володіння фараона.
У ранньофеодальному суспільстві найбільш класичних форм відносини феодальної власності набули у Франкському королівстві, а відповідний кодекс звичаєвого права - в "Салічській правді". У ній визначалося верховне право общини на окремі землі, заборонялося передавати землю у спадок особам жіночої статі, захищалося верховне право общини на пасовища, ліси, болота та інші угіддя. Водночас законом охоронялися індивідуальні господарства франків, всі франки визнавалися рівними перед законом. Замість принципів гедонізму (як це мало місце в аристократичних колах Стародавнього Риму), обстоювалася думка про порочність прагнення до багатства (в цьому автори УІІ-ІХ ст. йшли за Біблією), праця вважалась єдиним джерелом існування.
У класичному середньовіччі відомішими були філософські погляди Фоми Аквінського. Стверджуючи, що всі речі за своєю природою спільні й належать Богу, він водночас повторював аргументацію Аристотеля на захист приватної власності, вважаючи її природною в межах необхідних потреб, виправдовував приватне привласнення ренти земельними власниками (рента, на його думку, створювалася силами природи). Магдебурзьке право, що склалося в XIII ст., виправдовувало право земельної власності міста і звільнення від феодальних повинностей. У працях італійського філософа Георгія Пліфона (1360 -1452) стверджувалося, що земля повинна бути спільною (державною), а розподіл річного сукупного продукту - справедливим. Отже, в епоху феодалізму відсутнє визнання приватної власності як єдиної форми власності та "абсолютної концепції" права власності, виникнення якої 1563 р. було пов'язане з помилковим тлумаченням відповідного місця з римського права правником Ф. Хотоманусом і відповідало інтересам класу буржуазії, що народжувався.
В період французької буржуазної революції проти ''абсолютної концепції" права власності виступили представники ліберальної буржуазії, прогресивні верстви дрібної буржуазії, пролетаріату й духовенства.
За капіталізму досліджується:
^ по-перше, економічний аспект проблеми власності, дається нове тлумачення причин виникнення власності, насамперед приватної;
» следующая страница »
1 ... 107 108 109 110 111 112113 114 115 116 117 ... 279