Тісно взаємопов'язаною з проблемою власності є концепція людського капіталу.
Концепція "людського капіталу" - концепція західних економістів, яка є сукупністю різноманітних, нерідко суперечливих, поглядів, ідей, положень щодо процесу формування, використання знань, навичок та здібностей людини в якості джерела майбутніх доходів та привласнення різних економічних благ.
Витоки цієї концепції знаходяться у працях представників вульгарної (від латинського слова vulgar - поверхневий) політичної економії Дж. Мілля, Ж.-Б. Сея та ін., з одного боку, та ідеологів неокласичного напряму, в тому числі маржиналізму - Л. Вальраса, І. Фішера та ін., з другого боку. Перші з них не розглядали саму людину як капітал, стверджували, що ним (капіталом) є лише набуті здібності, які реалізуються в процесі праці. Крім того, представник історичної школи політичної економії Т. Рошер набуту робітником кваліфікацію розглядав як капітал. Ця точка зору, у свою чергу, опирається на положення А. Сміта про належність знань, майстерності і досвіду людей, як і машин, землі, споруд до основного капіталу суспільства. Водночас ця ідея спочатку підтримувалась у певному контексті К. Марксом, який розглядав розвиток здібностей людини з точки зору безпосереднього процесу виробництва як виробництво основного капіталу, причому цим капіталом є сама людина. Насправді людину у даному контексті, тобто з точки зору речового змісту, можна розглядати лише як процес формування споживчої вартості робочої сили, а з погляду суспільної форми - як процес формування змінного капіталу. Саме так він розглядав цей процес у своїй основній роботі "Капітал".
Представники неокласичного напряму вважали капіталом саму людину з набутими нею знаннями та здібностями до праці. Так, на думку
І. Фішера, людина може належати іншій людині лише в умовах рабства або сама собі. Тому вченого індивіда він вважав капіталом. Виходячи з Цього, А. Маршалл стверджував, що оскільки сама людина не є товаром, то науково необгрунтованою є і вся теорія "людського капіталу". Зважаючи на великий авторитет цього вченого, висловлена ним ідея тривалий час не заперечувалась західними економістами.
Лише наприкінці 50-х - початку 60-х років XX ст. були зроблені спроби обгрунтувати дану концепцію. Найбільший вклад у створенні такої концепції зробили американські економісти Г. Беккер, Й. Вейс, Б. Вейсброд, Т. Шулъц, Ф. Уелч та інші. Нині ця концепція є майже загальноприйнятою в західній економічній літературі і стала поширюватись в українській та російській літературі. Окремі західні вчені називають цю концепцію "революцією" в економічній теорії.
Т. Шульц називає "людським капіталом" знання, навички та здібності людини, які сприяють зростанню продуктивної сили її праці. На його думку, найважливішою особливістю такого капіталу є те, що "...людина і їі людський капітал є невіддільними одне від одного". Людським капіталом він стає тому, що є невід'ємною частиною людини, а формою капіталу, оскільки такі знання та здібності людини є джерелом майбутніх заробітків, або майбутніх задоволень, або того та іншого разом взятих.
Основними елементами процесу формування "людського капіталу" називають народження дітей та догляд за ними (оскільки при цьому продукують такий капітал в майбутньому поколінні), набуття освіти та підготовку працівника на виробництві (оскільки підвищують рівень знань людини і тим самим збільшують розміри такого капіталу), медичне обслуговування (скорочує захворюваність та смертність, покращує здоров'я людини, а отже продовжує термін служби цього капіталу) і навіть пошук необхідної інформації про величину доходів та цін, а також міграцію робочої сили (бо це сприяє переміщенню людини у пошуках більш оплачуваної роботи, а значить, підвищує ціну за послуги такого капіталу).
» следующая страница »
1 ... 111 112 113 114 115 116117 118 119 120 121 ... 279