Усе вищесказане не означає, що Україна повинна замкнутися, ізолюватися від світогосподарських зв’язків. Йдеться лише про відсутність законодавчого регулювання допуску іноземного капіталу, яке відповідало б національним інтересам країни. Природно, що після закінчення перехідного періоду, коли в Україні рівень зрілості ринкових відносин стане достатньо високим, зміцниться її фінансово-кредитна та грошова системи, підвищиться конкурентоздатність, питання про небезпеку надлишкової відкритості країни у зовнішній сфері не буде стояти так гостро. У теперішніх же умовах виникла нагальна потреба у розробці заходів, які сприяють послабленню цієї небезпеки. До них слід віднести: створення незалежних державних інституцій з попередньої експертизи великомасштабних угод з іноземними партнерами з точки зору економічної безпеки країни; посилення державного контролю за зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання незалежно від форм власності; визначення у законодавчому порядку для іноземних інвесторів не тільки пріоритетних сфер вкладання капіталу, а й заборонених галузей; посилення контролю за придбанням акцій іноземними інвесторами, недопущення купівлі ними за безцінь національного багатства України.
Як внутрішні, так і зовнішні фактори національної економічної безпеки наражаються на безпосередній вплив тіньової економіки — однієї з найбільш небезпечних загроз, розвиток якої призводить до руйнації та диспропорцій фундаментальних зв’язків у системі «держава-суспільство- підприємство-особа». Втрачаючи контроль над значною частиною економічного простору, держава послаблює свою силу і зменшує обсяг свого регулюючого впливу та контролю, перетворюється на один із конкуруючих центрів сили щодо реалізації загальнонаціональних інтересів: вона не захищає особу від кримінальної частини тіньової економіки, не допомагає малому та середньому підприємницькому секторам захиститися від дії згубного тінізуючого впливу елітних секторів економіки. Виникає глибокий розрив між особою та державою, заснований на втраті взаємної довіри, і як наслідок з’являється взаємна недовіра індивідів. Держава втрачає функції захисту експліцитних та імпліцитних контрактів, що також призводить до посилення недовіри та несхильності до довгострокової стратегічної економічної діяльності (в тому числі й інвестування). Це, відповідно, знижує й ефективність економіки у середньо- та довгостроковому горизонтах функціонування
.
Зростання питомої ваги тіньової економіки у загальному обсязі господарювання провокує посилення недовіри у взаємовідносинах легітимних економічних суб’єктів, є перепоною на шляху розвитку ефективних економічних процесів у цілому; це, зокрема, пов’язано зі збільшенням трансакційних витрат, що є неминучим у зв’язку із зростанням загальної недовіри та посиленням фактора ризику, що, у свою чергу, посилює невизначеність та нестабільність процесів. Поглиблення розриву між особою і державою, з одного боку, значно знижує якість трудових ресурсів країни за рахунок, зокрема, руйнації позитивної мотивації діяльності, роз’єднання нації, а з другого — погіршує якість державного регулювання соціально-економічних процесів, деформує зв’язки між макро- та мікроекономічними їх рівнями. Відсутність довіри до держави з боку інших економічних агентів має реальну вартісну оцінку: вона проявляється у розміщеннях мільярдних доларових заощаджень громадян поза офіційною фінансовою системою, у тіньовій еміграції капіталів та робочої сили. Оскільки всередині країни як засіб обігу застосовується валюта іншої держави, виникає реальна загроза економічній безпеці, яка пов’язана із залежністю від монетарно-фінансової політики інших країн, втрати суверенітету у галузі економічної та соціальної політики.
» следующая страница »
1 ... 21 22 23 24 25 2627 28 29 30 31 ... 350