Політична економія

У раціонально-теоретичному економічному змісті сутнісними властивостями соціалістичної власності є:

—               привласнення належних суспільству чи колективним гос­подарствам засобів виробництва кожним виробником «за робочою силою», тобто за здатністю робітника володіти і використовувати певні засоби виробництва, що детермінується існуючим суспіль­ним поділом праці;

—               опосередкування з'єднання особистісного та речового фак­торів виробництва зовнішніми економічними стимулами (заробіт­ною платою, доходами), оскільки праця ще не стала першою жит­тєвою потребою, а є необхідністю, тобто засобом для життя;

—               розподіл та присвоєння предметів особистого споживання за принципом «кожний — за здібностями, кожному — за працею» Через товарно-грошові відносини;

—               економічне відособлення господарюючих суб'єктів як това­ровиробників у межах загальнонародного і кооперативного секто­рів економіки;

—                функціонування господарюючих суб'єктів на засадах ко­мерційного (господарського) розрахунку;

—               органічне поєднання планомірної і ринкової форм організа­ції у функціонуванні економіки у цілому і кожного суб'єкта гос­подарювання.

Співвідношення теорії соціалістичної власності з практикою її Втілення й функціонування в СРСР свідчить, що жодна корінна Властивість загальнонародної власності не набула адекватних форм свого буття.

Одержавлення всіх основних економічних процесів надало суспільній власності ірраціонального характеру. Це проявилось у тому, що:

—               працівники державних підприємств реально не були само­стійними суб'єктами привласнення суспільних засобів виробниц­тва, по суті вони були найманими працівниками держави;

—                не будучи самостійними господарюючими суб'єктами, тру­дові колективи державних підприємств не стали суб'єктами від­носин економічної відокремленості у формі господарського розра­хунку як сутнісної властивості соціалістичної власності;

—                товарно-грошові відносини в рамках суспільної власності функціонували не відповідно до законів товарного виробництва і тому не мали ринкової організації, тобто були товарними не за своїм змістом, а лише за зовнішньою формою;

—                принцип розподілу «за працею» був деформований зрів­няльним розподілом.

. Одержавленою була і друга форма соціалістичної власності — колгоспно-кооперативна. Не колективні господарства як її суб'єк­ти, а держава визначала основні економічні параметри функціо­нування колгоспів: структуру та обсяги виробництва, рівень дер­жавних цін на продукти та засоби виробництва тощо. Це зумовило те, що розміри доходів колгоспів, а тому і рівень оплати праці кол­госпників, теж визначалися державою. Тобто в умовах тотального одержавлення економіки і загальнонародна, і групова спільна власність не функціонували відповідно до своїх сутнісних власти­востей, загальним наслідком чого була слабка мотивація праців­ників державних і кооперативних підприємств у підвищенні про­дуктивності праці, ефективності виробництва, рівня життя. Це й зумовило необхідність реформування усієї одержавленої системи відносин власності.

Форми власності в сучасній ринковій економіці

За своєю сутністю, змістом та економічною реалізацією кожна форма власності сучасного ринкового господарства може бути класифікована як одноосібна (індивідуальна), групова, державна та комунальна (муніципальна) власність.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 63 64 65 66 67 6869 70 71 72 73  ... 452