У межах усієї сукупності відносин капіталістичної власності додаткова вартість стає об'єктом розподілу між власниками промислового, торгового, позичкового та фінансового капіталу, землевласниками, власниками продуктів інтелектуальної діяльності тощо. У відносинах між ними додаткова вартість набуває перетворених форм промислового прибутку, торгового прибутку, підприємницького доходу, позичкового відсотка, дивіденду, земельної ренти та інших доходів, які є економічними інструментами присвоєння власниками капіталу відповідної частки додаткової вартості. Особливим суб'єктом присвоєння, розподілу та перерозподілу додаткової вартості через податкову систему є держава.
Поряд з різними видами нетрудової (заснованої на чужій праці) приватної власності сучасному ринковому господарству властивий особливий вид приватної власності — трудова приватна власність.
Трудова приватна власність. Виникла вона ще в період розкладу первіснообщинної власності. В її межах трудова приватна власність утілилася у формі індивідуальних селянських господарств усередині сусідської (територіальної) общини. Цей вид . приватної власності супроводжує всю подальшу історію людства. Його економічну основу утворює такий рівень продуктивності праці, який дає змогу окремій сім'ї виробляти принаймні стільки продуктів, скільки їй необхідно для існування. На основі поглиблення суспільного поділу праці у межах трудової приватної власності виникає виробництво найрізноманітніших продуктів, що стають товарами.
Трудова приватна власність базується на праці власника засобів виробництва, тому її сутність характеризується двома основними особливостями. Перша особливість трудової приватної власності полягає в тому, що вона базується на єдності праці і власності. Це виявляється у поєднанні безпосередніх виробників із засобами виробництва: останні належать виробникові, він ними володіє, розпоряджається й користується. На цій основі праця виробника є «знаряддям» первинного привласнення, результатом якого є належність суб'єкту трудової приватної власності всього (необхідного й додаткового) продукту своєї праці. Це властиве як для натурального, так і для товарного господарства: за натурального господарства результат праці присвоюється як продукт, а за товарного — у формі товару. Обмін його на товари, які виробляють інші товаровиробники, опосередковується особливою формою вторинного присвоєння — товарно-грошовими відносинами. У відносинах товарного обміну товаровиробники присвоюють еквівалентну кількість праці, втіленої у товарах, що обмінюються. Тому трудовій приватній власності не властиві ні позаекономічні, ні економічні форми експлуатації: вона втілює в собі весь набір економічних стимулів до підвищення ефективності виробництва — у цьому полягає друга основна особливість трудової приватної власності. Цими двома особливостями трудовий вид приватної власності за своїм соціальним характером ідентичний зі спільною власністю.
Розглянуті властивості приватної власності свідчать, що цей тип власності не є соціально однорідним. Він містить такі види та форми, які базуються в одних випадках на відриві праці від власності, тобто на відчуженні безпосередніх виробників від засобів виробництва, на застосуванні та експлуатації чужої праці (рабовласницький, феодальний та капіталістичний види приватної власності), а в інших випадках — на єдності праці і власності, і тому не містять експлуатації праці (всі форми трудового виду приватної власності). У цьому полягає складність і неоднозначність катего-
рії «приватна власність», необхідність розмежування тих її видів та форм, які базуються в одних випадках на власній, а в інших — на чужій праці, з метою максимального використання позитивних властивостей приватної власності та поєднання її потенціалу з позитивними властивостями спільної власності.
» следующая страница »
1 ... 61 62 63 64 65 6667 68 69 70 71 ... 452