Комуністична власність. У теоретичному аспекті вона обґрунтована К. Марксом і Ф. Енгельсом і трактується як вищий ступінь другого (після первіснообщинного) виду спільного типу власності і наслідок розвитку та самозаперечення капіталістичної приватної власності. Історичну логіку становлення комуністичної власності К. Маркс убачав у тому, що капіталістичний спосіб привласнення, який випливає з капіталістичного способу виробництва, а тому і капіталістична приватна власність є першим запереченням індивідуальної приватної власності, заснованої на власній праці. Проте капіталістичне виробництво породжує з необхідністю природного процесу своє власне заперечення. Це — заперечення заперечення. Воно відновлює не приватну власність, а індивідуальну власність на основі досягнень капіталістичної ери: на основі кооперації і спільного володіння землею та створеними самою працею засобами виробництва.
Основними властивостями комуністичної власності в її теоретичній формі є:
— приналежність основних засобів та умов виробництва всім індивідам суспільства разом узятим, а тому кожному з них як суспільно-об'єднаним індивідам — як таким, що живуть та працюють у єдності із суспільством (один з одним), а не окремо від нього (одне від одного). Тому за комуністичного привласнення основні засоби виробництва є об'єктами підпорядкування (володіння, розпоряджання та використання) кожного індивіда, а їх належність — усіх індивідів. У цьому полягає індивідуальна (але не приватна) сутність суспільної комуністичної власності;
— економічною основою комуністичної власності є праця не як необхідність «заробити на життя» або засіб для життя, а як внутрішня потреба людини до реалізації своїх здібностей, сутніс- них сил, тобто творча праця, яка не потребує зовнішніх стимулів (зарплати тощо), — праця, що є стимулом у самій собі;
— відносини поєднання індивідів із засобами виробництва мають безпосередньо-суспільну форму, тобто не опосередковуються купівлею-продажем робочої сили;
— розподіл і присвоєння предметів особистого споживання здійснюється за принципом «кожний — за здібностями, кожному — за потребами».
Основою існування комуністичної власності може бути лише якісно інший, порівняно із сучасним, стан розвитку продуктивних сил, виробництва: за змістом вона має бути втіленням науки, тобто технологічним застосуванням всебічно розвиненими індивідами засобів виробництва і технологій як продуктів інтелектуальної (наукової) діяльності. Іншими словами, основою комуністичної власності може бути творча праця не як засіб існування, а як потреба універсально розвинених індивідів, якою створюється інтелектуальний продукт як об'єкт інтелектуальної власності. її становлення виявляється у тих паростках автоматизовано-інфор- маційних технологій, які притаманні розвинутим країнам, спрямованим у так зване посткапіталістичне, постіндустріальне, інформаційне суспільство. У цих своїх теоретичних властивостях комуністична власність ще не була реальністю в жодній країні світу.
• Соціалістична власність. Першим ступенем становлення комуністичної власності марксистська політекономія розглядає соціалістичну власність. Згідно з офіційною ідеологією КПРС і практикою формування соціалістичного суспільства у колишньому СРСР соціалістична власність на основні засоби виробництва вважалася спільною власністю двох рівнів: загальнонародного і групового відповідно у двох її формах: державної та колгоспно-кооперативної власності. Загальнонародна власність трактувалась як приналежність основних засобів виробництва (землі, заводів, систем транспорту і зв'язку, енергопостачання тощо) всьому народу, а колгоспно-кооперативна форма — як приналежність засобів (крім землі) і результатів сільськогосподарського виробництва, певним групам суспільства — членам колективних господарств.
» следующая страница »
1 ... 62 63 64 65 66 6768 69 70 71 72 ... 452