були необхідною працею і необхідним продуктом, що унеможливлювало експлуатацію одних членів общини іншими та класову структуру общини.
Отже, первіснообщинна власність є історично першим видом спільного типу власності на землю як основний засіб виробництва, основна умова життя і діяльності людей. Її сутнісною особливістю є належність землі общині, всім її членам разом узятим, тобто кожному члену общини як індивіду, який живе разом з общиною, а не окремо від неї. В общині окремі індивіди є суб'єктами лише використання землі.
Приватний тип власності. Поступовий розвиток продуктивних сил у межах первісної общини зумовив таке зростання продуктивності праці, яке дало змогу окремим сім'ям забезпечувати своє існування за рахунок власної праці, а не всієї общини. На цій основі відбуваються якісні зміни відносин власності: 1) виокремлення у межах общини сімейно-індивідуальних господарств та їх відособлення від общини; 2) праця з безпосередньо суспільної перетворилася на приватну і почала поділятися на необхідну й додаткову працю, а продукт — на необхідний і додатковий продукт; 3) зрівнювальний принцип розподілу продуктів виробництва перетворився на трудовий спосіб розподілу: присвоєння продуктів виробництва почало здійснюватися через обмін товарів, який регулюється величиною втіленої у них праці. Ці зміни спричинили розпад спільної власності й становлення приватного її типу.
У межах цього типу виокремлюють нетрудову і трудову приватну власність.
Нетрудова приватна власність. До нетрудової приватної власності, тобто заснованої на чужій праці, належать рабовласницька, феодальна і капіталістична.
• Рабовласницька власність. Рабовласницька власність є історично першим видом класової, експлуататорської за характером приватної власності. Її економічною основою був такий рівень розвитку продуктивних сил, за якого праця рабів давала змогу виробляти продукту більше, ніж було потрібно для відтворення їх робочої сили, тобто створювати не лише необхідний, а й додатковий продукт. Рабовласницьку власність характеризують такі основні ознаки: 1) раб є належністю індивідуального або колективного власника (общини, храму, держави), який розпоряджається ним і використовує його як знаряддя праці, що «розмовляє»; 2) рабовласницька власність економічно реалізується на основі позаекономічного примусу рабів до праці й утілюється у присвоєнні рабовласником усього (необхідного й додаткового) продукту праці рабів; 3) за всіх типів рабства раб не є власником ні засобів виробництва, ні результатів своєї праці: частину продукту праці рабів, що відповідає необхідному продукту, рабовласник віддає на споживання рабу (як корм робочій худобі) для відтворення його робочої сили.
Відносини рабовласницької власності зводяться до двох основних форм: класичної (античної) і патріархальної.
а) Класичне (античне) рабство. Базувалося на досить розвинутих товарно-грошових відносинах. Йому було властиве реальне і юридичне закріплення належності раба рабовласникові.
б) Патріархальне рабство. Воно базувалося на натуральному виробництві й локалізувалося в межах домашнього господарства, його ознакою була спільна участь рабовласників і рабів у трудових процесах. У багатьох відношеннях патріархальне рабство було не таким жорстоким, як класичне.
Цим основним формам рабовласницької власності відповідали два типи рабів: 1) раби, позбавлені будь-якої господарської самостійності; 2) раби, яким надавалося право володіти рухомим і нерухомим майном, вести своє господарство, мати сім'ю, платити податки — так звані раби на пікулії. Другий тип рабства вже мав деякі риси феодальної власності.
• Феодальна власність. Це історично другий вид класової, експлуататорської за своїм характером приватної власності. Її основою була власність на землю як складна сукупність відносин належності, володіння, розпоряджання і користування землею між феодалами (відносини васалітету), з одного боку, та феодалами і кріпаками — з іншого. Кріпаки, на відміну від рабів, були вже не об'єктами, а суб'єктами відносин феодальної земельної власності.
» следующая страница »
1 ... 59 60 61 62 63 6465 66 67 68 69 ... 452