Виникнення акціонерної власності є природним результатом пошуку практикою господарювання такої форми власності, яка забезпечувала б у своїх межах позитивне розв'язання суперечностей, притаманних одноосібній та деяким різновидам партнерської власності. Йдеться про суперечність між потребою власників підприємств у все більших розмірах капіталу і обмеженими ресурсами господарств одноосібного володіння, а також про суперечність між величиною внесеного паю і мірою відповідальності пайовика у партнерствах із повною відповідальністю. Ці суперечності позитивно розв'язуються саме акціонерною формою власності: вона дає змогу об'єднати розрізнені грошові кошти в один великий за розмірами капітал завдяки випуску та продажу акцій, а також привести у відповідність міру відповідальності акціонера величині його внеску в капітал АТ (в акціонерному товаристві майнова відповідальність акціонера обмежується лише вартістю куплених ним акцій).
Акціонерна власність є найрозвинутішою формою організації спільної приватної власності. Зміст економічної реалізації акціонерної власності полягає у первинному привласненні засобів виробництва АТ його акціонерами-працівниками та найманими працівниками; в участі акціонерів в управлінні АТ; у присвоєнні акціонерами та найманими працівниками АТ різних форм доходів, у яких економічно реалізується акціонерна власність. Основними економічними формами реалізації акціонерної власності є: прибуток АТ; дивіденд акціонерів і заробітна плата найманих працівників, у яких реалізується реальний капітал АТ; доходи акціонерів від продажу ними належних їм цінних паперів і доходи посередників від операцій з ними на ринку цінних паперів. Ці доходи є економічними формами реалізації фіктивного капіталу АТ.
Державна форма власності. Вона репрезентує відносини володіння, розпоряджання та використання об'єктів загальнонародної (суспільної) власності через державу. Загальнонародна власність, на відміну від спільної власності на рівні окремих підприємств і територіальних громад (комунальної власності), є найвищим рівнем спільного типу власності. Її юридичний зміст утворює приналежність певних об'єктів (підприємств промисловості, енергетики, зв'язку, транспорту, установ науки, освіти, охорони здоров'я, коштів державного бюджету, цінних паперів, землі тощо) усьому народові країни, тобто кожному члену суспільства.
Саме в організації (опосередкуванні) державою відносин володіння, розпоряджання та використання об'єктів, які належать усьому народові, полягає сутність поняття «державна власність». Розуміння державної власності як належності об'єктів загальнонародної власності не всім членам суспільства, а державі виключає можливість існування загальнонародної власності. У такому розумінні вона є різновидом приватної власності — належністю службовцям (чиновникам) державного апарату.
Як представницька форма загальнонародної власності, державна власність подібна до акціонерної власності, оскільки капітал АТ є належністю не органу управління ним, а акціонерів, які наділяють членів цього органу повноваженнями володіння, розпоряджання та використання капіталу АТ. Зокрема, статтею 13 Конституції України визначається, що «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією».
Державна власність економічно реалізується працею працівників державних (загальнонародних) підприємств і службовцями всіх державних структур, які здійснюють управління об'єктами
» следующая страница »
1 ... 66 67 68 69 70 7172 73 74 75 76 ... 452