Політична економія

Істотними ознаками феодальної власності є:

—                   належність землі феодалам;

—                  користування й володіння кріпаками землями, що належа­ли феодалам, як умова виконання на користь феодалів різних по­винностей;

—                   земельна й особиста (кріпацька) залежність селян від фео­далів;

—                   економічна реалізація феодальної власності на землю на ос­нові позаекономічного примусу феодалами закріпачених селян до праці; присвоєння феодалами додаткової праці і додаткового про­дукту, створеного закріпаченими селянами.

Структура феодальної власності характеризується тим, що земля феодальної вотчини (маєтку) поділялася на панську й се­лянську. Господарювання селян на «своєму» наділі було умовою розвитку господарства феодала і мало на меті забезпечувати не се­лянина засобами для життя, а феодала — робочими руками, тобто прикріплення селян до землі було засобом їх експлуатації. При Цьому кріпаки були не тільки користувачами невеликих ділянок землі біля їхніх дворів, а й співвласниками общинної землі. Це зу­мовлювалося тим, що основу феодальної вотчини становила, як Правило, селянська община, але не вільна, а залежна, кріпосна. Селянські наділи в ній були своєрідною натуральною заробітною Платою закріпачених селян.

Феодальна власність економічно реалізовувалася через різні форми феодальної земельної ренти, яка своїм змістом мала при­своєння феодалами через відносини земельної та особистої залеж­ності селян створеного ними додаткового продукту у формі відро- бітної ренти (панщини), натуральної ренти (ренти продуктами) і грошової ренти. Кожна з цих форм земельної ренти відображала відповідний етап у розвитку феодальної власності.

•                   Капіталістична власність. Історично третій вид класової, експлуататорської за своїм характером приватної власності, яка принципово відрізняється від рабовласницької і феодальної.

Основою капіталістичної власності є відношення «наймана праця — капітал», яке передбачає та втілює у собі:

—                існування в суспільстві найманих працівників — людей, які є власниками своєї здатності до праці (робочої сили), але по­збавлені засобів виробництва і відповідно засобів для життя, що обумовлює необхідність найму до роботодавців (капіталістів);

—              існування в суспільстві капіталістів — людей, які є власни­ками засобів виробництва та грошей і здійснюють виробництво благ на основі найманої праці;

—                економічний примус до праці найманих робітників, фор­мою якого є продаж ними капіталістам своєї робочої сили як особ­ливого товару, в чому полягає товарний, тобто економічний, спо­сіб поєднання особистого та речового факторів виробництва;

—              присвоєння найманими працівниками через заробітну пла­ту вартості своєї робочої сили, а капіталістами через прибуток — додаткової вартості, які є відповідно вартісними формами необ­хідного і додаткового продукту, створюваного необхідною і додат­ковою працею найманих працівників.

На відміну від юридичного змісту капіталістичної власності (належності капіталістам умов виробництва, а найманим праців­никам їх робочої сили) її економічний зміст у межах відношення «наймана праця — капітал» зводиться до присвоєння капіталіс­том додаткової вартості, яка є різницею між вартістю, яку ство­рює найманий працівник, і вартістю його робочої сили. Тому ка­піталістична власність обумовлює неможливість присвоєння найманими працівниками всієї вартості продукту своєї праці. У цьому й полягає експлуатація найманих працівників.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 60 61 62 63 64 6566 67 68 69 70  ... 452