Це скоро позначилось: у 1960 р. СРСР припинив поставки до Албанії, відізвав своїх спеціалістів, вивів з Албанії свої військово-морські сили, лишивши Албанію наодинці з Тіто. І тоді Ходжа пристав до далекого, але могутнього Китаю. Китайське керівництво заявило, що у партійному конфлікті між КПСР і компартією Албанії саме албанці «зберегли чистоту марксистсько-ленінської теорії». 17 січня 1962 р. у Пекіні між КНР і Албанією було укладено угоду про надання Китаєм значної економічної допомоги Албанії
.
Певне розшарування відбулось і в міжнародному комуністичному русі — деякі компартії перейшли на бік компартії Китаю.
І хоч більшість соціалістичних сил продовжувала орієнтуватись на головну силу соцтабору — Радянський Союз, розкол в соцтаборі відбувся. І це істотно ослаблювало його.
За таким розкладом Сполученим Штатам підтримувати СРСР проти Китаю означало посилювати соцтабір, а налагодити позитивні відносини з Китаєм значило посилювати опір СРСР і основній частині соцтабору, блоку Схід.
На той час міжнародне становище КНР значно посилилось. 26 жовтня 1971 р. КНР на Генеральній Асамблеї ООН за пропозицією
Албанії була повністю визнана в правах репрезентувати Китайську державу в ООН і зайняла місце в Раді Безпеки з законним правом «вето». Гомінданівський режим Тайваню був виключений з ООН. Ще 16 жовтня 1964 р. КНР здійснила успішне випробування атомної бомби, і з 1967 р. армія КНР мала атомну бомбу на озброєнні. Тайванська карта США була бита. Сполученим Штатам було тепер вигідно налагодити відносини з КНР і якомога покращити їх. Це могло стати загрозою для блоку Схід.
Проте притаманна американському уряду зверхність до «нижчих» визначила консерватизм США в цьому питанні. Проводилась акція дуже обережно. Зондаж розпочався 8 січня 1970 р. таємними неофіційними переговорами між посольствами США і КНР в Варшаві. Просування справи тепер залежало від китайської сторони: чи визнає КНР Радянський Союз більшим ворогом для себе ніж були США? Чи КНР заради «чистоти марксистсько-ленінської теорії» залишиться на непримиренних позиціях щодо «цитаделі світового імперіалізму» — Сполучених Штатів?
З середини 60-х років з боку КНР стали помітні певні ознаки бажання пом’якшити гостроту конфронтації зі США. В жовтні 1968 р. пленум ЦК КПК прийняв рішення про зближення зі США.
1969 р. став знаковим в плані можливостей китайсько-американського зближення. Серйозне збройне зіткнення радянських і китайських збройних сил на о. Даманський
призвело до посиленої концентрації радянських військ на радянсько-китайському кордоні (а це —
7 тисяч км), до заяви уряду КНР про те, що головне завдання — підготовка війни проти «ворога №1», тобто СРСР. Отже, перспектива китайсько-американського зближення дозріла. Хоча за таких умов процес відбувався повільно і досить обережно.
Перші реальні кроки з китайського боку були зроблені лише у квітні 1971 р.: китайці запросили американську команду з пінг-понгу на спортивні змагання. Ця малопомітна подія була сприйнята вже як «рішучий жест замирення» з боку КНР. США не забарились з відповіддю більш істотного плану: 14 квітня 1971 р. президент Ніксон скасував американське ембарго стосовно КНР на чималу кількість «стратегічних матеріалів». Очевидно це було результатом попередньої домовленості — зараз відомо, що Г. Кіссінджер двічі здійснив винятково секретний візит до Китаю через Пакистан і там домовлявся з китайською стороною. А безперечним результатом цієї домовленості була заява Ніксона 15 липня 1971 р., що він отримав від уряду КНР запрошення відвідати Китай і дав на це згоду.
Візит президента Ніксона до КНР відбувся 21—28лютого 1972р. і проходив на найвищому рівні. Ніксон вів переговори з Мао Цзедуном і Чжоу Еньлаєм.
Оскільки завершувався восьмий рік американської війни в Індокитаї, в якій КНР підтримувала В’єтнам
» следующая страница »
1 ... 121 122 123 124 125 126127 128 129 130 131 ... 187