Китай не робив Сполученим Штатам стільки неприємностей, скільки робив Радянському Союзу, бо Мао Цзедун не бачив в особі США такого конкурента, як вбачав у Радянському Союзі. Усунення Хрущова від керівництва в СРСР не послабило антирадянського настрою китайського керівництва. Тепер воно обвалювало нищівну
критику на «ревізіоністську кліку Брежнєва—Косигіна», на «нових радянських царів». За цим стояло не лише бажання перевершити критику, яку радянська пропаганда обвалювала на них, а цілковита спрямованість Мао Цзедуна зайняти провідне місце в комуністичному світі, в тому «ранжирі», який там склався, стати «комуністом №1», зайняти в комуністичному русі найвищу сходинку, стати не просто «китайським Сталіним», а новим «всесвітнім Сталіним» — Мао Цзедуном. Сам Мао вважав, що він заслуговує на це.
Отже, Радянському Союзу доводилось тепер не лише враховувати «традиційне протистояння» з капіталістичним світом, але й відстоювати своє провідне місце у соцтаборі. Яке в нього хотів відібрати вороже налаштований Китай. Почалась боротьба китайського керівництва за перетягування на свій бік не лише комуністичних партій світу, але й країн соціалістичного табору. Тих, де склалися сприятливі для цього умови.
В цьому плані компартія Китаю досягла успіхів відносно Румунії та Албанії.
В Румунії Георгій Георгіу Деж, а тим більше Ніколає Чаушеску були диктаторами досить норовливими, і коли Хрущов спробував на початку 60-х років, «наздоганяючи і випереджаючи Америку», провести «розподіл праці» в соцтаборі і визначити для кожної країни-сателіта характер економічного розвитку, Румунії була відведена роль аграрної держави, постачальника сільськогосподарської продукції для соцта- бору, то Чаушеску став в опозицію до СРСР і повернувся у бік КНР. Це не мало характеру відкритого розриву, але відносини між Румунією і Радянським Союзом стали натягнутими, а у квітні 1964 р. ЦК КПР опублікував заяву, яка була сприйнята трохи не як ідейний розрив між КПРС і КПР. В ній говорилось, що кожна соціалістична держава має суверенне право визначати методи побудови соціалізму, і «тут не може бути батьківських і синівських партій, вищих і підлеглих». Це вже нагадувало бунт проти звичного для Москви диктату щодо сателітів.
Далі слідували події прямо спрямовані на ослаблення радянського впливу на Румунію: припинення викладання в румунських школах російської мови, закриття радянських культурних закладів, перестали як колись підтримувати СРСР у зовнішньополітичних справах, а врешті решт Румунія офіційно порушила питання про повернення Бесса- рабії, анексованої Радянським Союзом в 1940 р. При цьому КПР і уряд Румунії зближувались з КПК і урядом КНР: прем’єр-міністр Румунії Йон-Георге Маурер в 1964 р. відвідав Пекін і вів дружні переговори з Мао Цзедуном.
Загострення відносин Румунії з Радянським Союзом було сприйнято Заходом як подія серйозна. Румунія привернула увагу керівництва блоку Захід: в серпні 1969 р. Бухарест відвідав з офіційним візитом президент США Р. Ніксон.
Ще раніше до КНР пристала Албанія. Можна сказати, що її підштовхнули обставини. В часи сварки Сталіна з Тіто і розриву відносин між СРСР і СФРЮ в 1948 р. керівник компартії Албанії і голова цієї держави Енвер Ходжа, побоюючись, що сусідня Югославія захопить частину албанських земель, повністю підтримав СРСР і включився в шалену антититівську кампанію, яку проводив Радянський Союз.
Намагання радянського керівництва в 1955 р. замиритись з Тіто і «все забути» було для Ходжи неприємнішим сюрпризом. Знаючи, що Тіто ніколи не вибачить йому минулого, Ходжа не змінив антиюгос- лавської позиції. Даремно з 29 травня по 4 червня 1959 р. в Тирані радянська урядова делегація на чолі з Хрущовим умовляла Ходжу повинитись перед Тіто і налагодити відносини з Югославією. Той на це не погодився, внаслідок чого зіпсував відносини і з СРСР.
» следующая страница »
1 ... 120 121 122 123 124 125126 127 128 129 130 ... 187