Підприємства стали працювати за “новою системою планування та економічного стимулювання”. Вже у 1970 році таким чином працювали більше 83% промислових підприємств. Потім з’явилась нова ідея створення науково-виробничих та державних виробничих об'єднань. Якщо у 1979 році в народному господарстві діяло всього 600 виробничих об'єднань, то в 1983 році - 4259.
В цей період особливо наполегливо втілюється в життя вказівка засновника радянської держави про необхідність концентрації виробництва на найбільших підприємствах. У результаті, питома вага підприємств з чисельністю робітників до 100 чоловік, в загальній їх чисельності, зменшилася з 43,6% в 1960 р. до 27,2% в 1983 р. Кількість же найбільших, за класифікацією Леніна, підприємств (більше 1000 робітників) за цей же період більш ніж подвоїлась - їх питома вага в загальній чисельності підприємств зросла з 7,2% в 1960 р. до 17,3% в 1983 р. Така тенденція зберігалась і в наступному періоді. Так, до
1986 р. в промисловості країни кількість підприємств з чисельністю працюючих до 200 чоловік зменшилась з 56,4% до 46,7%, а частка їх продукції в загальному обсязі - з 11,7% до 5,3%. Це суперечило і суперечить світовому досвідові, згідно з яким поряд з великими розвиваються малі підприємства. Тому, як і слід було чекати, якісні показники народного господарства продовжували погіршуватися.
Гігантоманія - це характерна риса адміністративно-командної системи. Ця система керується правилом: чим менше об’єктів управління, тим простіше керувати, чим менше підприємств, що виробляють однотипову продукцію, тим простіше планувати та розподіляти її з єдиного центру.
Для порівняння: в США, з 20 млн різних самостійних фірм, більше 90% складають дрібні. В народному господарстві всіх країн СНД на кінець 1991 року налічувалось біля 800 тис. самостійних підприємств (в 25 разів менше, ніж в США). На долю малих підприємств із вартістю фондів до 500 тис. руб. в СРСР (1990 р.) припадало лише 1% продукції, 2,2% робітників і 0,3% фондів. Все це породило
і незнану раніше монополію виробництва. Так, з 239 найважливіших видів продукції побутового призначення, 82 види були сконцентровані на одному підприємстві і біля 90 видів - на двох підприємствах. А нові організаційні структури - концерни, консорціуми також, як правило, почали формуватися за монополістичним типом.
В Україні на початку 1995 року функціонувало 540 підпри- ємств-монополістів. Крім них діяли регіональні монополісти, серед яких виробники хліба, молочних та м’ясних продуктів. Створювалися ідеальні умови для згуртування виробників та торговців проти споживача, тиску з їх сторони на органи влади та управління.
Наші підприємства стали монополістами під тиском суспільного розподілу праці, що планомірно здійснювалось державою. В ринковій же економіці монополісти створювались інакше - природним шляхом - в результаті перемоги в конкурентній боротьбі. Там вони - єдині виробники, здатні задовольнити усіх споживачів даного товару. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної монополій наведена в табл. 1.1.
Таблиця 1.1. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної монополій
|
Капіталістична монополія |
Соціалістична монополія |
|
- базується на багатьох формах власності; |
- базується на одній формі власності; |
|
- монополістом могло стати лише підприємство-лідер з найбільш передовим науково- технічним потенціалом; - ринкова економіка відштовхує монополію, перетворює її в олігополію: один продукт і кілька великих виробників; |
- монополія у виробництві певних видів продукції часто складалася на відсталій технічній базі; - адміністративно-командна економіка прискорює процеси концентрації і спеціалізації, і тим самим створює монопольні структури: один продукт - один виробник;
|