Менеджмент підприємства

- діє в умовах жорсткої конку­ренції (боротьба за виживан­ня);

- діє в умовах відсутності конкуренції (тепличні умо­ви);

- управління здійснюється го­ловним чином економічними методами при досить обме­женому втручанні держави в її діяльність;

- управління на основі адміні­стративних методів;

- участь у міжнародному роз­поділі праці (звідси і успіхи в НТП, якість і конкуренто­спроможність продукції).

- практично не приймає уча­сті в міжнародному розпо­ділі праці (обмеженим) тільки країнами РЕВ).

Що являє собою наш монополіст? Після 1991 р. розірвані еконо­мічні зв'язки лишили його споживачів. Високі ціни на свою продукцію

він встановлює не тільки з причини своїх монопольних переваг, скільки з причини дорожнечі матеріальних і енергетичних ресурсів. Йому б діяти відповідно до ринкових умов і встановити ціль, розро­бити фінансову стратегію, піти на відповідний ризик тощо. Але пра­вила гри продовжує встановлювати держава, яка вважає порятунком від усіх бід приватизацію, яка буцімто робить усіх хазяїнами і дає можливість вільного розвитку ринкових відносин.

Аналогічна політика концентрації виробництва здійснювалась і в сільському господарстві. Внаслідок цього, на початок 1991 року кіль­кість колгоспів та радгоспів склала 52 тис. (в США - більше 2 млн сіль­ськогосподарських ферм). На один колгосп припадає 3134, а на один радгосп - 4519 га посівних площ (в Україні відповідно 3500 і 4200 га). В США середній розмір ферми - 180 га. Про те, що такі структурні утворення як колгоспи та радгоспи в більшості своїй є форпостами ду­же низької ефективності виробництва, свідчать наступні цифри: прямі витрати на виробництво 1ц молока складають в наших колекти­вних господарствах 6 людино годин (в США - 0,5...0,7), яловичини - 37 (1,8...2), свинини - 20 (1,2...1,3). В цілому продуктивність праці у сіль­ському господарстві складає 10-12% від американського рівня. Дина­міка виробництва продукції сільського господарства на душу населення в СРСР та США в цінах 1965 року представлена на рис. 1.2. Як видно, відставання цього вітчизняного показника від американського в 1990 році складало 85 років.

Рис.1.2. Динаміка виробництва сільгосппродукції на душу населення СРСР (1) та США (2) в рублях 1965 року

До 1965 року основним показником для загальноекономічних розрахунків в масштабах народного господарства і його галузей, визначення потреби в робочій силі, сировині та матеріалах структури

національного доходу тощо, була валова продукція, яка включала в себе товарну продукцію плюс незавершене виробництво. Як відомо, то­варна продукція - це вартість готової продукції та завершених робіт і послуг, що передбачені для реалізації на сторону. Ще в двадцяті роки спеціалісти розуміли, що валова продукція не дає реального уявлення про досягнуті результати, тому що вартість багатьох видів сировини та полуфабрикатів неодноразово повторюється. І чим вище рівень спеціа­лізації і кооперування, тим більше повторного врахування минулої пра­ці. Крім того, збільшуючи обсяги незавершеного виробництва можна було без зайвої праці штучно покращити положення підприємства. Пе­рехід на оцінку по товарній продукції стимулював зниження незавер­шеного виробництва до нормативного рівня. З 1965 року з'являється показник реалізованої продукції (яка відвантажена споживачу і сплаче­на покупцем або збутовою організацією). Але і валова, і товарна, і реа­лізована продукція - це показники валові, які орієнтували на кількісну оцінку діяльності підприємств незалежно від номенклатури продукції, що виробляється. Від таких показників залежали показники зростання продуктивності праці, фондовіддачі, встановлювався розмір фонду за­робітної плати і фондів економічного стимулювання. Якщо ж продук­тивність суспільної праці визначати шляхом ділення валової продукції на кількість робітників, то одержимо: чим більше виробіток в рублях, тим вища продуктивність праці. В результаті, збільшення частки мину­лої праці в структурі продукції або асортименту більш матеріаломіст­ких виробів, автоматично “піднімає” продуктивність праці без наймен­ших зусиль виробників. Наприклад, чавунні труби діаметром 50 і 100 мм також, як і пруток діаметром 10 і 20 мм виробляють на одному і то­му ж обладнанні. Варто перейти на випуск труб або прутків більшого діаметру - і продуктивність праці одразу ж “підвищується” у 2 рази. Саме тому труб, прутків і багатьох інших виробів більших параметрів ставало все більше, а маленьких - все менше. Таким чином, у підпри­ємств з’явилась зацікавленість в збільшенні матеріаломісткості виробів. Оцінка реалізованої продукції не стимулювала підприємства до ви­готовлення нових видів виробів, випуск яких супроводжувався підви­щеними витратами праці.

 

« Содержание


7  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я