У 1969-1971 рр. починає експериментально використовуватися показник фактично чистої продукції. Як відомо, чиста продукція - це вартість, що заново створена працею робітників даного підприємства. В чисту продукцію не включають перенесену вартість (сировину, матеріали, енергію тощо), що створена на інших підприємствах. Фактична чиста продукція може бути обчислена або шляхом виключення із фактичної товарної (валової) продукції матеріальних затрат, або сумуванням заробітної плати і прибутку. Експерименти показали, що оперативне обчислення фактичної чистої продукції виявилось дуже складною справою, тому що необхідні дані матеріальних затрат ставали відомими лише через 15-20 днів в наступному після звітного місяця. Тому, з 1973 року експеримент був продовжений, але при цьому обсяг чистої продукції стали визначати за допомогою нормативів. Норматив чистої продукції є частина оптової ціни даного виробу, що включає в себе основну і додаткову заробітну плату з відрахуваннями на соціальне страхування і прибуток. Норматив чистої продукції, як і оптова ціна, обраховується на базі середньогалузевих затрат праці. Щоб сформувати норматив чистої продукції підприємства, визначають цей показник по даному виробу і перемножують цю величину на кількість виробів. Потім аналогічно визначають об’єм нормативно чистої продукції (НЧП) кожного виробу, що виготовляється підприємством. Сума таких об’ємів всіх виробів, що виготовляються, дає об’єм НЧП підприємства.
В 1980 році більше 2 тис. Об’єднань і підприємств 24 міністерств і відомств використовували показник НЧП. Практика використання цього показника висвітлила такий недолік підприємств з низьким технічним рівнем виробництва, великою часткою ручної праці, як створення умов для стимулювання випуску більш трудомістких виробів. У підприємств з'явилась можливість продовжити “гру на асортименті”, так добре засвоєну ними при “валі”. Якщо раніше в процесі цієї гри орієнтувались на більш матеріаломісткі, дорогі вироби, що давали найбільший “вал”, то тепер, за відомих умов став можливим орієнтир на вироби, в нормативах яких закладена ручна праця, відстала технологія: вони давали більший приріст НЧП. Суть “асортиментної гри” від цього не змінилась: як і раніше, з'явилось бажання шукати “вигідні” вироби. При цьому, як і при “валі”, випускати вироби, які потрібні споживачам, підприємствам було невигідно. Оптові ціни на нову продукцію встановлювались виходячи із планової собівартості і рентабельності, або обчисленої до повної собівартості.
Таким чином, діючи в межах жорсткого державного регулювання підприємства формували свою господарчу політику, яка була спрямована на формування витрат незалежно від зовнішнього середовища і не орієнтована на врахування потреб споживачів, на ресурсозбереження, впровадження нововведень. Це значно відрізнялось від господарчої політики, наприклад, американських фірм. Формування цін на нові товари тут складалося і складається з декількох етапів. Фірма, з’ясувавши можливість почати виготовлення нового продукту (про цю можливість можуть сповістити торгові представники фірм: ідея може виникнути в самій компанії, вона також може виходити від покупця або ж виклик може бути кинутий конкурентам), починає з детального вивчення потенційного ринку. Підготовка до виробництва починається тільки в тому випадку, якщо президент компанії впевниться, що попит на даний товар дійсно існує. Наступним етапом є проведення широких нарад, в яких приймають участь начальники або представники відділів торгівлі (збуту), матеріального забезпечення, планування, виробництва і калькуляції витрат. В США ціна продажу калькулюється на основі вивчення ринку, і тільки після цього вирішується питання про те, чи може виробництво даного товару забезпечити одержання розумного рівня прибутку. Якщо цей рівень прибутку не може бути досягнутим, виробництво цього товару відхиляється. Слід, однак, сказати, що в США не люблять відмовлятися від намічених планів. Тому фірма намагається спочатку використати всі можливі шляхи зниження витрат на виробництво до бажаного рівня: одні матеріали замінюються іншими, спрощується конструкція, міняються виробничі процеси, вдосконалюються методи виробництва або навіть знижується якість виробу, якщо це допустимо. Пошук шляхів зниження витрат є відповідальністю менеджера по організації виробництва, що вимагає від нього багато зусиль і часу. Оскільки основним завданням всіх компаній є пристосування до зовнішніх обставин, то цю практику, згідно з якою спочатку визначаються ціни на продаж, а потім розробляються методи виробництва, слід визнати логічною. На наступному етапі відділ організації виробництва розробляє конкретні заходи, що забезпечують здешевлення виробництва цього товару. Коли, нарешті, виготовлені креслення, збирається нова нарада для вирішення питань про розміри виробничої площі, розміщення обладнання тощо.
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89 10 11 12 13 ... 256