Корпоративне управління

Основні принципи корпоративного управління

Створення ефективної системи корпоративного управлін­ня як в економічно розвинутих країнах, так і в країнах з пере­хідною ринковою економікою надзвичайно важливе. Виникли об’єктивні передумови для розроблення загальних міжнародних стандартів і правил, законодавчо закріплених та впроваджених у практику, які б гарантували потенційним інвесторам надійність капіталовкладень та дозволили отримувати повну, об’єктивну інформацію про ефективність діяльності компаній, структуру власності, механізми і методи інвестування.

Країни, що перебували на периферії міжнародних інвести­ційних процесів, можна поділити на дві групи:

•постсоціалістичні країни з ринковою економікою, рівень розвитку яких, однак, значно поступається рівню розвинених країн. Це такі країни, як Португалія, Греція, Туреччина, Брази­лія, Мексика, Аргентина, Чилі, Індія;

• країни Східної Європи і колишнього Радянського Союзу.

Корпорації країн першої групи знаходяться у такому стані,

коли ресурси, на які вони раніше спиралися у своєму розвитку (переважно внутрішні), уже стали недостатні. У країнах другої групи масова приватизація на початку 90-х рр. зумовила створен­ня десятків тисяч великих компаній, що гостро потребують інве­стиційних ресурсів для виживання. Низький рівень внутрішніх нагромаджень, недовіра дрібних інвесторів і відплив національ­ного капіталу створюють проблеми для залучення інвестиційних ресурсів. У цій ситуації виникла об’єктивна потреба у створенні та впровадженні загальних стандартів і правил, які б дозволили потенційним інвесторам отримати об’єктивну картину щодо

ефективності діяльності компаній, реальних власників, ме­ханізмів і методів інвестування, для того, щоб у стислий термін і без значних витрат прийняти рішення про доцільність та надійність вкладання капіталу.

У процесі узгодження правил корпоративного управління ділові кола країн, що виступають переважно як інвестори, спи­раються на активну підтримку своїх урядів і міжнародних органі­зацій, у яких ці країни відіграють домінуючу роль.

Практика корпоративного управління відображає як міжна­родний, так і національний досвід діяльності корпорацій у світі. На підставі цього було розроблено класифікацію стандартів, по­дану на рис. 2.1.

Моделі

корпоративного

управління

•  Англо-американська

•  Західно-європейська

•  Японська

Міжнародні

стандарти

Національні

стандарти

Стандарти

корпорацій

Принципи корпоративного управління

•                 ОЕСР

•                 ЄБРР

•                 ММКУ

•  Група «Євроакціонери»

Кодекси корпоративного управління

•  розвинених країн (Великобританія, Німеччина, США, Франція, Японія, Канада)

•  країн, що розвиваються (Бразилія, Мексика, Малайзія, ПАР, Індія)

•  країн СНД (Росія)

•  General Motors (США)

•  «Трійка Діалог» (Росія)

•  Compaq

Рис. 2.1. Класифікація стандартів корпоративного управління

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) спільно із Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними інституціями ініціювала 1998 р. глобальну програму зі створення універсальних стандартів та норм корпоративного управління, спрямовану на істотне поліпшення національних систем корпоративного управління.

Ці міжнародні стандарти мали прийняти уряди економічно роз­винених країн, міжнародні організації, ділові кола державного та приватного секторів економіки. У травні 1999 р. Рада ОЕСР прий­няла Загальні принципи корпоративного управління, які підписали члени урядів усіх країн — членів ОЕСР. Цей документ містить пояснення щодо того, які конкретні проблеми мають регулюва­ти національні стандарти корпоративного управління і як підви­щити роль інвесторів (акціонерів) в управлінні компаніями, у які вони вкладають свої кошти.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 23 24 25 26 27 2829 30 31 32 33  ... 118