Будь-який незначний подразнюючий фактор служить у хворого неврастенією приводом для «вибуху емоцій». Люди, які страждають неврастенією не переносять яскравого світла, голосного або скриплячого звуку. Їм важко зосередити свою увагу, вони швидко втомлюються, у них виникає головний біль. Стомившись за день, вони важко засинають.
Невроз може не розвинутися, але якщо до невміння розслабитися, до постійного перевантаження і недосипання додати дуже критичну оцінку самого себе та підвищені вимоги до оточуючих, а також невміння врівноважено спілкуватися з колегами й домашніми, то нервове розладнання гарантоване.
Істерія — вид неврозу, властивого переважно жінкам. Хворі істерією вразливі, легконавіювані й самонавіювані. Для них характерні швидка зміна настрою, примхи, схильність до зовнішніх ефектів, намагання вразити оточуючих.
Для людей, які страждають істерією, достатньо маленького конфлікту, незначного стресу, щоб голосно плакати, емоційно та неадекватно реагувати на дії та слова оточуючих. Той, хто страждає на істерію, ніколи не зізнається в некомпетентності, нездатності, невмінні.
Від демонстрації своїх страждань хворий істерією отримує насолоду і мстить оточуючим за їх черствість та неуважність. Це хвороба, розладнання нервової системи, тому ставитися до цього потрібно як до хвороби.
Невроз нав’язливого стану проявляється у вигляді постійно виснажливих бентежних думок, передчуттів, страхів, побоювань.
Щоб позбавитися тривожних побоювань, людина починає вірити у всяку містику, прикмети, заряджається «космічною енергією» та ін. Причин такого неврозу багато. Це може бути дитяча психотравма, недовіра, різні комплекси, нерішучість.
Фрустрація — психологічна реакція організму, пов’язана з емоційним розладнанням, яке викликане неочікуваними перешкодами. Якщо напруга, яка виникла у людини при наявності зовнішнього (фрустрація) або внутрішнього (психологічний конфлікт) фактора отримує розрядку в поведінці, яка пов’язана з реалізацією мети, то це «позитивна реакція».
Людина, яка відчуває фрустрацію, може видавати цілий спектр реакцій, не враховувати які в процесі спілкування просто неможливо.
Агресивні реакції — реакції, спрямовані не на причину, а на привід, перешкоду, яка виникла раптово. Людина часто шукає «козла відпущення» й зриває на ньому свою досаду.
Екстрапунітивні реакції — це агресивні реакції, спрямовані на предмети і сторонніх людей, які ніби відповідальні за невдачу, збій, перешкоду. Такі реакції супроводжуються роздратуванням, гнівом, обуренням.
Інтрапунітивні реакції — такі, коли суб’єкт може визнати, що він сам є причиною фрустрації. Тоді його агресивність супроводжується соромом, відчуттям провини, муками сумління.
Неагресивніреакції. Фрустрація не завжди викликає агресивність. Вона може призвести до різних поведінкових реакцій.
Реакція втечі — це відмова від досягнення мети, від подолання перешкод. Втеча може бути чисто психічною. Людина відмовляється читати листи від певних осіб, читати газети, цікавитися політикою, уникає участі в якомусь виді діяльності тощо.
Реакція виправдання — варіант реакції втечі, пов’язаний зі словесним виправданням, самопоясненням.
Реакція фіксації виникає тоді, коли людина, не досягнувши мети, не подолавши перешкод, ніби фіксує свій наявний стан. Реакція фіксації залишає психічну напругу, яка може проявитися в іншій формі та з іншого приводу.
Реакція регресії характеризується поверненням до попередніх способів дій в аналогічних ситуаціях. Часто люди у важких ситуаціях поводяться, як діти. Вони ніби повертаються до давно залишених способів дій та способу мислення.
Реакція придушення. Вона проявляється, коли людині важко зізнатися в багатьох своїх бажаннях, нехай навіть таких, які не збулися. Тоді ці бажання витісняються із свідомості, замінюються соціально прийнятними відчуттями. Це не значить, що вказані мотиви зникають повністю, вони лише перекочовують в галузь неусвідомленого.
» следующая страница »
1 ... 72 73 74 75 76 7778 79 80 81 82 ... 134