Контроль, як і самоконтроль, — це та дія, яка робить процес комунікації стійким. Методи контролю — це спілкування. А те, що спілкуванням необхідно управляти, — аксіома, яка не вимагає підтвердження. Є цілий ряд помилок, яких припускаються в контролі.
Помилка 1. Контроль, обмежений інцидентами. Нормальний контроль — постійний процес. Він не повинен приурочуватися до якихось подій або випадків. Контроль (уважність, професійність, добросовісність) повинен бути не кампанією, а нормою.
Помилка 2. Тотальний контроль. Перепровірити всю одержану інформацію не завжди можна. Крім того, що тотальний контроль породжує почуття недовіри та відповідну атмосферу в спілкуванні, він ще може свідчити про специфічні психологічні якості «контролера» або про його непрофесіоналізм.
Помилка 3. Прихований контроль. Партнерство в спілкуванні, довірливість означають щирість і правдивість. Відсутність цих якостей ускладнює спілкування, а виявлення «таємної повторної перевірки» може просто образити партнера. Це відразу створює атмосферу підозрілості, пошук «компромату», думок про шахрайство, фальсифікацію документів, зловживання. Таке спілкування не може розраховувати на повноцінність.
Помилка 4. Вибірковий контроль. Здійснювати контроль тільки вибраної, улюбленої роботи, а інше залишати без перевірки, значить викликати кепкування над собою. Контролювати лише «улюбленця» або навпаки, того, хто знаходиться в «опалі» — теж не метод. Не самою вдалою формою контролю є і перевірка того, що просто потрапило в поле зору.
Помилка 5. Контроль заради проформи. Такий контроль — як формальна принциповість. Він викликає лише відчуття прикрості своєю поверховістю, випадковою вибірковістю, недоцільністю, витратою часу та зусиль. Краще не контролювати взагалі, ніж контролювати формально. Але, з іншого боку, відсутність контролю — найбільш зримий сигнал про незацікавленість, а останнє ніяк не може бути доброю основою комунікації.
Помилка 6. Контроль внаслідок недовіри. Природно, що недовіра припускає перевірку, однак підозрілість швидше свідчить про недовіру до себе. Довірливе, ділове спілкування і недовір’я — поняття несумісні. Потрібно або не вступати в спілкування з партнером, до якого відчуваєш почуття недовіри, або, вступивши в комунікацію, не ображати останнього необгрунтованими підозрами. Нездатність підбирати собі надійних партнерів проектує власні недоліки на інших.
4.3. Фактори, які впливають на розмову
ЇКурбатов В.І. [2] виділяє такі фактори, що впливають на розмову.
1. Ввідна комунікатора — це змінна того, хто веде розмову. Сюди включаються його роль, статус, досвід, знання, настанови, манери поведінки та мови, сила переконання, емоційна настанова, хвилинний настрій, довіра до реципієнта. Ці характеристики ще називаються змінними. Комун- ікатор, що є активним партнером, повинен давати собі звіт у тому, якою мірою змінні впливають на мету комунікації, коли вони нейтральні до мети, а коли перешкоджають її досягненню. Низька ефективність комунікації повинна розцінюватись комунікатором як те, що він не зміг достатньою мірою оцінити всі свої ввідні.
2. Ввідна реципієнта — це змінні реципієнта, пасивного учасника розмови. Вони за своїм змістом рівноцінні перерахованим вище.
3. Процесуальні змінні дають експозицію такого роду: характер розмови (бесіда, співбесіда, обговорення, суперечка, полеміка); організація спілкування; відносини комунікатора і реципієнта; мета розмови.
4. Змінні ситуації пов’язані з контекстом спілкування, колективним чи індивідуальним, його характером, мірою офіційності чи довіри в розмові і, накінець, з його відвертістю.
5. Зовнішні змінні визначають такі межі розмови, як її просторово-часовий характер.
» следующая страница »
1 ... 27 28 29 30 31 3233 34 35 36 37 ... 134