Основним методом свого дослідження Рікардо вибрав трудову теорію вартості, використовує певною мірою метод сходження від абстрактного до конкретного. Разом з тим він не застосував історичний підхід до аналізу капіталізму (внаслідок чого називав цей лад вічним), неповно використовував метод абстракції, системний підхід.
Використаннятрудовоївартосгідозволило Рікардо науково обґрунтовано розглянути проблему розподілу доходів. Оскільки єдиним джерелом вартості сукупного суспільного продукту є праця, то Рікардо критикує погляди тих економістів, які таким джерелом називали засоби виробництва (в т. ч. землю). Прибуток він розглядає як привласнену капіталістами неоплачену працю найманих робітників, показує обернено пропорційну залежність між величиною заробітної плати і прибутку, пояснює джерело ренти працею найманих робітників у сільському господарстві(від чого абстрагуються сучасні політекономи), впритул підходить до правильного з'ясування величини заробітної плати (виділяючи при цьому природну і ринкову ціну праці).
Під капіталом Д. Рікардо помилково розумів певну сукупність матеріальних благ, які приводять в рух працю; дотримувався закону Сея, хоча й допускав можливість криз внаслідок неправильного розподілу ресурсів.
Водночас він, як і Сміт, не міг вирішити суперечність між законом вартості і законом додаткової вартості. Причиною цього послужила відсутність обгрунтування категорії "робоча сила "з точки зору законів вартості і середньої норми прибутку (зокрема привласнення капіталістами рівновеликого прибутку на рівновеликий капітал без порушення закону вартості), заперечував існування абсолютної ренти (що послужило висновку, що рента не зумовлює подорожчання сільськогосподарських товарів).
Непослідовною була його позиція при визначенні величини заробітної плати, концепцію якої він запозичив у своїх попередників. З одного боку, він чітко розмежовує вартість, втіленої в товарі праці і вартість праці (заробітну плату). Природна ціна праці під впливом попиту і пропозиції встановлюється навколо суми життєвих засобів, необхідних для утримання робітників, його сім'ї та певного зростання їх потреб. Ринкова ціна праці коливається навколо природної (при перевищенні останньої чисельність працівників зростає, збільшується пропозиція праці на ринку, з'являється безробіття і падає ринкова ціна праці, і навпаки). З другого боку, величину природної ціни праці він обмежує фізичним прожитковим мінімумом (чому сприяла теорія народонаселення Т. Мальтуса, якою Рікардо захоплювався). Крім того, в процесі дії "природного закону" заробітної плати величина останньої по суті поставлена ним в залежність від попиту і пропозиції на працю.
Рікардо стверджував, що для капіталізму характерна дія тенденції норми прибутку до зниження, зловленої зростанням вартості сільськогосподарської продукції у зв'язку з переходом до обробітку земель гіршої якості, що приводить до зростання вартості сільськогосподарської продукції, а отже і величини ренти. Протилежна тенденція притаманна рухові прибутку. Це, в свою чергу, послаблює внутрішній стимул розвитку капіталізму, загострює суперечності між класами. Позитивною на той час була його ідея про необхідність для розвитку економіки капіталізму золотого стандарту, поєднаного з розміном банкнот на золото. Великою заслугою Д. Рікардо є обгрунтування принципу порівняльної перевага у сфері міжнародної торгівлі.
Недоліки, притаманні поглядам А. Смітаі Д. Рікардо, були значною мірою усунені у працях К. Маркса і Ф. Енгельса.
1.3. ПІСЛЯКЛАСИЧНА ПОЛІТЕКОНОМІЯ
Після класичної політичної економії з'являються праці деяких західних економістів (передусім Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Джеймса Мілля,
Н. Сеніората ін.), які К. Маркс відніс до вульгарної політичної економії. Останню він назвав тому, що замість намагання об'єктивно розкрити закони розвитку капіталістичного способу виробництва, вона заміняє безсторонні наукові дослідження упередженою і догідливою апологетикою в інтересах пануючого класу, який із революційного (наприклад боротьба із залишками феодалізму) перетворюється значною мірою в консервативний, а тому поступово повинен зникнути з історичної арени. Поворотним пунктом такої трансформації класичної політичної економії у вульгарну є загострення класової боротьби на практиці і в теорії. За цих умов проповідування вічності капіталістичного устрою, тобто позаісторичний підхід, допомагає пануючому класу зберегти цей лад, що, за словами К. Маркса, означає настання смертної години для наукової буржуазної політичної економії. Важливою функцією вульгарної політичної економії є, зокрема, затушовування суперечностей капіталістичного способу виробництва та його апологетика.
» следующая страница »
1 ... 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 ... 279