А. Сміт уперше правильно з'ясував співвідношення промислового і торгівельного прибутку, земельної ренти, позичкового проценту, розглядав промисловий прибуток як основну форму додаткової вартості. Науково обґрунтованим є його положення про те, що вартість, яку робітники добавляють до вартості матеріалів, розпадається на заробітну плату і прибуток підприємця на весь капітал, який він авансував у вигляді заробітної плати і матеріалів. В ньому закладено правильне розуміння структури вартості і сукупного суспільного продукту. Він заперечував думку, що прибуток є іншим видом заробітної плати за нагляд і управління
підприємством (доказом цього є залежність прибутку від розмірів використовуваного капіталу, а не від складності і кількості управлінської праці: залучення до процесу управління найманих управляючих). Ця позиція автора є однобічною, оскільки він ігнорував працю підприємця як одне із джерел прибутку. Водночас наведені ним докази свідчать про те, що капіталіст має право претендувати лише на частку прибутку, а іншу повинні привласнювати наймані робітники. Разом з тим він стверджував про продажу робітником праці капіталісту. Насправді, останній купує робочу силу, процес її використання, яке відбувається в процесі праці. Слід зауважити, що заробітною платою некоректно називають доходи менеджерів (в. т. ч. вищих) немало сучасних економістів. Так, у США близько 10 тисяч вищих менеджерів щорічно отримують понад 1 млн. “жалування”,а розміри останнього з 1960 по 2001 рр. збільшились у 540 разів. Крім того, вони володіють акціями вартістю до 4 млн. доларів кожний.
В основі заробітної плати, на його думку, лежить вартість засобів існування, необхідних для забезпечення життя робітника і членів його сім'ї, виховання дітей, а нижчою межею заробітної плати він, як і У. Петті, називав фізичний мінімум. Якщо вона опускається нижче цього мінімуму, створюється загроза вимирання робітників (це можливо в країнах, що економічно регресують). В країнах, що швидко розвиваються, в заробітну плату, крім фізичного мінімуму, входить певний надлишок, розмір якого визначається усталеними нормами споживання, традиціями, культурним рівнем. Важлива роль у встановленні конкретного рівня заробітної плати належить боротьбі робітників, співвідношення сил між двома класами, між попитом і пропозицією, позиції держави (остання, як правило, підгримує капіталістів). А. Сміт виступав за встановлення високої заробітної плати (оскільки вона стимулює зростання продуктивності праці, сприяє нагромадженню капіталу і підвищує попит на працю), критикував думку про те, що висока заробітна плата робить робітників лінивими. В Україні прожитковий мінімум (наближений показник до фізичного мінімуму не отримували у 2003 р. більше 50 % найманих працівників.
Водночас А.Сміт помилково стверджував, що дохід капіталіста є породження всього авансованого капіталу, в т.ч. витрат на заробітну плату і засоби виробництва, як винагорода капіталісту за його діяльність, працю і ризик. Тим самим він не зміг розкрити сутності середнього прибутку, не міг вирішити суперечності між законом вартості і законом середньої норми прибутку (якщо прибуток створюється найманою працею, то норма прибутку повинна бути пропорційною кількості застосовуваної праці; насправді вона пропорційна капіталу, але в цьому випадку не діє закон вартості). Крім того, залишилася невирішеною суперечність між законом середньої норми прибутку і законом додаткової вартості (відповідно до вимог останнього додаткова вартість пропорційна величині змінного капіталу за умови незмінної норми експлуатації).
Двоїстість притаманна також його поглядам щодо сутності земельної ренти та джерел її утворення. З одного боку, він визначав її як нетрудовий дохід, а її величину пояснював надлишком вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком фермера-капіталіста. Він критикував точку зору, що рента є законною платою її власнику, своєрідним процентом на капітал, вкладений землевласниками в покращення землі (одним із доказів цього було вилучення землевласниками ренти з тих ділянок землі, які інколи не оброблялись). Разом з тим він некоректно стверджував, що рента разом із заробітною платою і прибутком визначає вартість товару. У цьому випадку рента виступає джерелом вартості, отже не є нетрудовим доходом, а винагородою послуг землі. Крім того, він висловлював думку, що поряд із працею у. створенні ренти бере участь і природа, що праця людини на землі має особливу продуктивність.
» следующая страница »
1 ... 6 7 8 9 10 1112 13 14 15 16 ... 279