90-ті роки характеризувалися поглибленням соціально-економічної диференціації країн світового співтовариства, насамперед за рівнем розвитку. Увіднос- но невеликій групі НІК тривало економічне зростання і їх зближення з рівнем розвитку промислово розвинутих країн, хоча це зростання уповільнилось. У найменш розвинутих країнах Африки, Азії, Латинської Америки зросло відставання навіть від середніх показників для країн, що розвиваються, в цілому. Серед- ньодушовий розмір ВНП у країнах НРК (а їх, за теперішньою класифікацією ООН, понад 40 із населенням більш як 400 млн чоловік) у 4 рази менше, ніж в світі, що розвивається, і в 50 разів менше порівняно з розвинутими країнами.
І все це розмаїття згуртовується в єдність силовим полем взаємної економічної залежності. Намагання в минулому (наприклад, в умовах тоталітарних
450
режимів) штучно ізолюватися від світових економічних процесів, спроби жити незалежно від світового співтовариства до успіху не приводили, навпаки ізольованість країн призводила до гальмування соціально-економічного прогресу. Сьогодні, коли взаємна залежність посилена інтернаціоналізацією господарських зв’язків, що поглиблюються науково-технічною революцією, принципово новою роллю засобів інформації і комунікацій, неможливо ефективне функціонування економіки в умовах автаркії—національної економічної самозабез- печеності. У цих умовах тенденції до ізоляціонізму, до національної або групової автаркії, хоч би якими б яскравими політичними гаслами ці наміри прикривалися, безперспективні.
Світогосподарські зв’язки беруть свій початок у світовій торгівлі, що пройшла шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово-економічного співробітництва, коли постачання здійснюються в рамках виробничої кооперації міжнародними корпораціями. Зовнішньоторговельний обмін товарами — найважливіша складова частина світових економічних відносин. Показники, що характеризують зовнішньоторговельні обороти, такі як експортна квота (відношення вартості експорту до вартості валового внутрішнього продукту—ВВП), обсяг експорту на душу населення тощо., певною мірою характеризують рівень включеності країни в світогосподарські зв’язки, або ступінь “відкритості” економіки. Зростання світової торгівлі, що випереджає розвиток світового виробництва, в цілому було характерним для 90-х рр.
Світовий ринок на основі гострої конкурентної боротьби визначає в кінцевому підсумку структуру і обсязі виробництва й експорту, рівень розвитку міжнародного поділу праці, тобто економічні відносини у всесвітньому співтоваристві формуються переважно під впливом ринку.
Водночас бурхливий ріст світогосподарських зв’язків припадає на період, коли зростає мобільність чинників виробництва — капітал переростає національні межі, посилюється міграція робочої сили, пришвидшуються процеси формування міжнародного поділу праці. А це свідчить про те, що інтернаціоналізація господарських зв’язків багато в чому зумовлена логікою розвитку продуктивних сил, які, переростаючи національні рамки, об’єктивно підводять до необхідності інтернаціоналізації виробництва.
Світове господарство оформилося як система на рубежі XIX і XX ст. Історія його становлення невіддільна від історії промислової революції. До машинної стадії міжнародний поділ праці базувався на своїй природній основі—розходженнях у природно-кліматичних умовах країни, у їхньому географічному положенні, ресурсах і енергетичних джерелах. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для стадії індустріального зростання характерна залежність спеціалізації від розвитку власне технологічного чинника.
З індустріальної стадії починається процес поступового переміщення центру ваги світогосподарських зв’язків із сфери обігу у сферу виробництва. І, як наслідок, нині важко знайти більш-менш значну галузь національного господарства, яка залежала б від міжнародного поділу праці.
» следующая страница »
1 ... 347 348 349 350 351 352353 354 355 356 357 ... 384