Економічна теорія

Незалежно від змін концепцій чи застосування кількох з них у конкретних ситуаціях, протягом усього періоду післявоєнного розвитку відбувався пошук шляхів, на яких макроекономічна роль держави забезпечувала б умови нормаль­ного функціонування ринку як основи раціонального господарювання.

Слід відзначити, що кордони і напрямки державного впливу на економіку багато в чому визначаються політичними та соціальними програмами правля­чих партій. Звичайно у період правління консервативних і ліберальних партій сфера діяльності держави в економіці скорочується. З приходом же до влади партій лівих напрямків функції держави в економіці починають тлумачити більш широко.

Розвиток ринкової економіки у другій половині ХХ ст. виявив чітко озна­чену тенденцію розширення масштабів діяльності держави та посилення її ролі

250

в економічній сфері. При цьому загальновизнаним є той факт, що економічна ефективність найбільшою мірою досягається в упорах дії конкурентного рин­кового механізму. Мета держави у ринковій економіці не тільки коригувати ринковий механізм, а й підтримувати умови його функціонування: конкурен­ція повинна забезпечуватись всюди, де можливо, регулюючий вплив держави

— рейди, де необхідно.

Перш ніж ми перейдемо до розгляду функцій, які повинна виконувати дер­жава в економічній сфері, та інструментів, що використовуються для виконан­ня цих функцій, розглянемо більш докладно різницю між двома основними концепціями — класичною та кейнсіанською, що по-різному оцінюють роль держави в економіці.

Для цього ми повинні пригадати те, що нам вже відомо з першого пара­графа даної глави про сукупний попит та сукупну пропозицію. Розбіжності у трактуванні їх взаємозв’язку і лежать в основі різних поглядів класиків та кей- нсіанців на можливості державного регулювання ринкової економіки. Власне кажучи, розбіжності виникають через різну оцінку сукупної пропозиції в умо­вах ринку. Стосовно сукупного попиту, то й класична, і кейнсіанська школа погоджуються з тим, що він обернено пропорційний загальному рівню цін. Зро­стання чи падіння сукупного попиту під впливом нецінових чинників можна показати графічно, пересуванням кривої сукупного попиту у правий чи лівий бік (рис. 6).

РЦ — загальний рівень цін;

РОВ—реальний обсяг виробництва;

СПп — крива сукупного попиту;

СПп — СП'п — зростання сукупного попиту;

СПп—СП²п—падіння сукупного попиту.

Отже, як вже було сказано, погоджуючись щодо сукупного попиту, пред­ставники класичної та кейнсіанської теорії мають розбіжності з приводу су­купної пропозиції.

Економісти, що належать до класичної школи, виходять з того, що ринко­ва система забезпечує повне використання ресурсів в економіці. Причому дис­пропорції, які іноді виникають, вирішуються на основі автоматичного саморе­гулювання ринку. Завдяки йому у кінцевому підсумку, в економіці завжди до­сягається рівень виробництва при повній зайнятості. Тож з погляду зору класичної школи, сукупну пропозицію можна графічно представити у вигляді вертикальної прямої, що вказує на незалежний від рівня цін максимально мож­ливий за даних умов обсяг виробництва.

РЦ—рівень цін;

РОВ—реальний обсяг виробництва;

СПр — сукупна пропозиція;

СП'п -СП²п—зростання сукупного попиту;

СП²п -СП'п—падіння сукупного попиту;

РЦ¹ -РЦ² — зростання рівня цін;

РЦ² -РЦ¹ — падіння рівня цін.

На рис. 7 сукупна пропозиція відповідає обсягу виробництва при природ­ному рівні безробіття. Зміни сукупного попиту мають наслідком лише зміни рівня цін. На реальний обсяг виробництва і відповідно й на зайнятість зміни сукупного попиту впливу не мають.

З класичної концепції макроекономіки випливає однозначний висновок щодо ролі держави: якщо ринок має регулятори, здатні забезпечувати повне використання наявних ресурсів, то втручання держави є зайвим. У класичній 252

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 192 193 194 195 196 197198 199 200 201 202  ... 384