5. Управління підприємством (фірмою) в умовах ринку. Менеджмент та маркетинг
В сучасних умовах результативність, ефективність будь-якого підприємства значною мірою залежить від рівня управління. Зміст управління полягає у цілеспрямованому, впорядкованому впливі на процес виробництва, який має організувати, погодити, регулювати та контролювати цей процес з метою досягнення заздалегідь визначених результатів.
Процес управління можна розглядати з різних сторін: з одного боку, воно виконує завдання організації та упорядкування спільної праці працівників, з другого — виконує важливу функцію, функцію реалізації власності на засоби виробництва та забезпечення її власнику отримання прибутку (доходу). Як різновид трудової діяльності, управлінська праця виникла та відокремилась на індустріальній стадії виробництва.
До особливостей управлінської праці слід віднести те, що її предметом є інформація, необхідна для керівництва процесом виробництва, продуктом праці
162
—управлінські рішення, а об’єктом впливу—колектив працівників, який бере безпосередню участь у виробництві товарів або наданні послуг. Ефективність управлінської праці можна визначити опосередковано—шляхом оцінки загальних показників роботи підприємства (фірми), а саме—шляхом зіставлення витрат і результатів при інших рівних умовах, які було досягнуто раніше, з тими, які отримані після реалізації нового важливого управлінського рішення.
Управлінська праця охоплює два основних види діяльності: безпосередньо управління та підготовку до його здійснення. Управлінням безпосередньо зайняті керівники господарства: директор підприємства, його заступники, головні спеціалісти, начальники відділів (цехів), диспетчери. Їхня робота полягає в тому, щоб прийняти оптимальні (найкращі) рішення з точки зору завдання, яке треба виконати.
Підготовку до управління проводять плановики, бухгалтери, економісти, секретарі, референти, робітники, які обслуговують комп’ютерні системи, що використовуються для переробки інформації.
Згодом, у зв’язку з ускладненням процесу виробництва, зі зміною ролі управління, його змісту та характеру виникла потреба наукового обгрунтування цього напрямку діяльності. В міру накопичення наукових знань про управління воно перетворилося в особливу галузь, яка отримала назву “менеджмент” (в перекладі за англійської—“управління”).
Під менеджментом розуміють систему теоретичних і практичних знань про принципи, методи, засоби та форми управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку.
В процесі становлення та розвитку менеджменту виділяють такі етапи:
1) школа наукового управління (1885-1920 рр.), засновником якої був американський інженер Ф.Тейлор;
2) адміністративна школа (1920-1950 рр.), яскравим представником якої був француз А.Файоль;
3) школа людських відносин (1930-1950 рр.), яку представляють американські вчені М.Фоллет та Е.Мейо;
4) школа науки поведінки (1950 р. до цього часу).
Використовуючи досягнення психології та соціології, були розроблені цінні методичні рекомендації щодо широкого залучення працівників у процес управління підприємством, поліпшення змісту та якості трудової діяльності, більш повного використання кожного працівника відповідно до потенціалу, який йому притаманний. Це дозволило менеджменту науково відбити основні принципи та засоби організації виробництва на підприємстві (фірмі), визначити функції управління, методи діяльності керівника та шляхи забезпечення ефективної діяльності господарюючого суб’єкта. Виникла така міждисциплінарна сума знань, яка охоплювала відомості з економіки, організації та управління виробництвом на підприємстві, з права, психології тощо як результат —
» следующая страница »
1 ... 122 123 124 125 126 127128 129 130 131 132 ... 384