. Як наука, геополітика на сьогодні має інтегруючу та консолідуючу функцію щодо розвитку таких наук, як загальна теорія безпеки, що перебуває у стані формування, а також економіки, соціології, екології, військової справи, кримінології тощо, наповнюючи їх новим змістом, розширюючи інваріанти їх розвитку.
Відповідно до видів небезпеки, просторово-географічних видів взаємодії окремих соціальних систем потрібно розрізняти такі відносно самостійні геополітичні рівні безпеки: міжнародна глобальна безпека, міжнародна регіональна безпека, національна безпека. Остання, у свою чергу, поділяється на державну, локальну (регіональну) і приватну (особи, підприємства). Стосовно змістового наповнення міжнародної і національної безпеки розрізняють такі їх види: політична, економічна, військова, екологічна, правова, соціальна, інформаційна, технологічна, демографічна тощо.
У відповідності з Концепцією національної безпеки України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР національна безпека як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є доконечною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей
.
На думку В.К.Сенчагова, національна безпека—це захищеність життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави, а також національних цінностей і способу життя від широкого спектра зовнішніх та внутрішніх загроз, різних за своєю природою (політичних, військових, економічних, інформаційних, екологічних та інших)
.
Таким чином, національна безпека безпосередньо пов’язана із захистом системи головних національних інтересів країни. На кожному конкретно-історичному етапі її розвитку для забезпечення національної безпеки потрібне використання особливих методів та засобів, застосування специфічних механізмів та існування відповідної системи спеціальних органів держави.
Поняття «національна безпека» вже має певну історію свого розвитку та змістового наповнення. У сучасних умовах як в онтологічному, так і гносеологічному аспекті національна безпека набуває принципово іншого якісного змісту.
Вперше на політичному рівні поняття «національна безпека» було вжите у 1904 році у Посланні президента США Теодора Рузвельта Конгресу США, в якому він обґрунтував необхідність використання військової сили у зоні майбутнього Панамського каналу для забезпечення інтересів національної безпеки країни. Потрібно відзначити ту особливу увагу, яку традиційно приділяють американські урядові аналітичні центри докладній розробці і впровадженню певної доктрини національної безпеки.
Сутність доктрини національної безпеки та основних критеріїв її ефективності має сенс розглянути на прикладі розробки концепції так званої «комплексної національної сили», яка здійснювалася на замовлення національного управління економічного планування Японії
. Так, індекс «комплексної національної сили» складається з трьох агрегованих складових. Центральне місце серед показників «комплексної національної сили» має показник «здатність робити внесок у міжнародну спільноту». Він характеризує адміністративно-економічний, науково-технологічний та політико-дипломатичний потенціал ініціювання розробки, впровадження та забезпечення міжнародних соціально-економічних проектів розвитку, підтримки економічного зростання.
Інший агрегований показник «комплексної національної сили» — «здатність до виживання» у кризових та екстремальних міжнародних умовах.
Третя складова інтегрованого показника «комплексної національної сили» — спроможність (потенціал) держави застосовувати силовий тиск на інші держави — потенційних носіїв національної загрози (військова сила, стратегічні матеріали, технологія, дипломатичні засоби). Сьогодні на передній план серед факторів силового тиску вийшла технологія (у тому числі економічна, фінансова).
» следующая страница »
1 ... 8 9 10 11 12 1314 15 16 17 18 ... 350