Одним з головних завдань регулювання сучасної економіки, підвищення рівня управління нею в умовах перманентно зростаючої нестабільності та необхідності своєчасного і випереджаючого реагування на неї є підтримання такого стану національної економіки, її макроекономічної рівноваги при обраних показниках економічних перетворень у суспільстві, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний задовольнити потреби особи, підприємницького сектора, держави, суспільства. Загрози їм виходять від зростаючої асиметрії у соціально- економічних процесах та їх руйнації. У зв’язку з цим наприкінці XX — початку XXI століття серед загальносистемних категорій особливе місце посідають категорії безпеки та національної безпеки.
Небезпека — об’єктивна існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого може бути завдано йому суттєвої шкоди, що призведе до втрати здатності відтворювати свою соціально- економічну симетрію та тотожність, надати своєму розвитку небажаної динаміки або параметрів (характер, темпи, форми і таке інше)
. На підставі узагальнення існуючих думок
до джерел небезпеки слід віднести умови та фактори, що мають певний потенціал ворожих намірів, шкідливих властивостей, деструктивної дії. За своєю генезою вони мають природне, техногенне та соціальне походження.
Безпека є результатом певної свідомої, соціальної діяльності із забезпечення безпеки особи, сім’ї, суспільства, держави. Діяльність із забезпечення безпеки виникає як соціальний феномен щодо подолання суперечностей між об’єктивною реальністю — небезпекою і потребами особи, соціальних груп, суспільства і держави на засадах попередження, локалізації та обмеження
. Небезпека як така є об’єктом управлінської діяльності з усунення, попередження, локалізації загроз безпеці. До предмета цієї діяльності слід віднести конкретні загрози безпеці (військові, політичні, економічні та ін.), а також конкретні матеріальні носії цих загроз (природні та соціально-економічні явища).
Безпека соціально-економічних систем, на наш погляд, є наслідком подальшого розвитку відносин управління, наповнення їх функцій новим розширеним змістом, передусім функцій регулювання та контролю. Саме на стику цих функцій виникає нова функція управління — забезпечення безпеки соціально-економічних систем, яка значною мірою інтегрує в собі певний розвиток змісту цих функцій
. У цій новій функції, мабуть, найвиразніше виявляється протиентропійна природа управління. Зменшення ентропії і збереження внаслідок цього на певному відрізку часу динамічної стійкості системи — загальна риса, закономірність процесів управління складними динамічними соціально-економічними процесами.
Безпека як наслідок управлінської діяльності з усунення загроз має складну, множинну предметність: в одному з аспектів це є здатність системи попереджувати заподіяння можливої шкоди інтересам особи, суспільства і держави, в іншому — є виявом стану захищеності їх інтересів, у третьому—виявом системи заходів, механізмів безпеки.
Діяльність із забезпечення безпеки має горизонтальний та вертикальний вимір, які складаються із взаємопов’язаних і взаємообумовлених рівнів. Так, до горизонтального виміру цієї діяльності слід віднести діяльність по забезпеченню безпеки особи, підприємства, регіону, держави, суспільства, міжнародної спільноти. До вертикального виміру належить: забезпечення політичної, військової, економічної, інформаційної, науково-технічної безпеки тощо.
Основною складовою теорії безпеки є геополітика. Під геополітикою слід розуміти науку, що вивчає закономірності розвитку процесів, їх принципи щодо окремих держав, регіонів, світу в цілому з урахуванням системного впливу політичних, економічних, військових, екологічних, етичних, релігійних, демографічних, географічних, техногенних та інших факторів
» следующая страница »
1 ... 7 8 9 10 11 1213 14 15 16 17 ... 350