Залишаючи проблему існування Бога (до речі, до якого ми підсвідомо часто апелюємо) та створення світу для досліджень і наукових полемік фахівцям відповідних галузей науки, зупинимося на проблемі більш земного походження, існування якої не викликає сумніву, а від її розуміння та реалізації залежить доля кожного з нас. Безперечним є те, що існування та розвиток навколишнього світу і суспільства, зокрема як складової першого, передбачають потребу цілеспрямованого, у нашому випадку саме управлінського впливу свідомого професійно-досконалого суб’єкта на об’єкт. Вирішити це завдання покликана теорія та практика управління.
Виникає питання, хто ж безпосередньо повинен керувати державою та її структурними підрозділами. На перший погляд, відповідь на нього елементарно проста, адже відомо, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, як це передбачено ст.1 Конституції України. Отже, і керувати нею мають всенародно обрані суб’єкти в особі Президента України та народних депутатів. Однак саме це і є підводною частиною айсбергу, оскільки результат управління державою залежить від того, кому виборець надасть перевагу: фахівцю-організатору з державницькою позицією чи демагогу, все мистецтво і потенціал управління якого обмежується лише межами трибуни перед мікрофоном або перед телекамерою. В результаті літератор виконує функції управлінця, юрист є банківським працівником, в кращому разі, військовослужбовець
— вчителем, інженер-продавцем тощо. Ігнорування сентенції, яка стверджує, що кожний повинен займатися своєю справою й обіймати посаду, якій він відповідає, призводить до сумних наслідків.
З цього приводу доречно згадати загальновідомі слова Ісуса Христа «Отдавайте кесарево кесарю, а божие Богу», або святого Павла «Всяка душа хай буде покірна вищій владі, бо немає влади не від Бога; существующие же власти от Бога установлены». У житті часто виникають суперечності між заповітами святих та поведінкою християн, що зневірилися у представниках влади і владі як такій у цілому, спонукаючи та ініціюючи передчасну їх заміну, вдаючись навіть до рішучих крайніх заходів. Нелогічність і суперечливість таких дій полягає в тому, що питання про зміщення легітимно обраних посадових осіб виникає, як правило, раніше визначеного чинним законодавством терміну і без участі виборців, які наділили їх владними повноваженнями (що є ризиками у банківській сфері).
З іншого боку, деякі виборці, керуючись власними, а значить суб’єктивними, політичними уподобаннями (в Україні лише політичних партій нараховується рекордна за всю її історію кількість — понад 150 !), що інколи не мають нічого спільного із суспільними та державними інтересами, все більше звикають голосувати не «за», а «проти», що зумовлює протистояння як по вертикалі, так і по горизонталі: між окремими виборцями, партіями, фракціями, а отже між законодавчою та виконавчою владою. В обігу з’являються брутальна лайка, взаємні образи, шантаж, провокації тощо. І все це разом виключає можливість визначення та досягнення не лише спільної державної мети, але й мир, спокій, злагоду в суспільстві, міжнародний авторитет держави. Таких прикладів маємо більше ніж досить, наводити їх немає сенсу, на жаль, перелік їх стрімко зростає і немає підстав сподіватися на його завершення. І поки ми не позбудемося цієї хронічної хвороби, наші зусилля спрямовуватимуться проти інтересів і майбутнього неньки України. Очевидно, важка в минулому її доля сучасне покоління нічому не навчила. Це в черговий раз створює небезпеку для розвитку держави не еволюційним шляхом.
Свого часу великий давньогрецький філософ Платон (близько 428-348 рр. до н. ери) писав: «Людство не побачить кращих днів до того часу, доки група, послідовників філософії не набуде політичної влади або ж ті, що мають політичний контроль не стануть філософами» (113, с. 92). Це свідчить про те, якого значення мудрий філософ надавав відбору людей для політичної роботи і влади. Сучасне суспільство має ще з більшою відповідальністю ставитися до створення владних структур, де разом із філософами (погоджуючись з Платоном, слід враховувати, що він поділяв думки саме цієї категорії вчених, та час, коли він жив і творив) гідно мають бути представлені управлінці, економісти, фінансисти, юристи, інші представники сучасних професіоналів. Але справа навіть не стільки в професії, скільки в тому, щоб особа, яка присвятила себе державній діяльності, була спроможною сіяти серед людей добре, вічне і мудре, а не гнів і протиріччя, як це часто буває. Мав рацію Платон, стверджуючи, що в іншому випадку «людство не побачить кращих днів.».
» следующая страница »
1 ... 94 95 96 97 98 99100 101 102 103 104 ... 381