Коефіцієнт керованості в країні знизився за критичну межу. А Україну з її природними ресурсами, за обсягом яких вона входить до першої десятки країн у світі, за основними економічними показниками все частіше відносять до слаборозвинутих країн. І як можна не погодитися із класиком світового менеджменту Пітером Друккером, який стверджував, що не існує слаборозвинутих країн, але є країни слабокеровані. Враховуючи, що багатство кожної країни залежить від двох головних факторів — праці та природних ресурсів, не важко дійти висновку про єдину причину ганебного економічного стану нашої країни — це незадовільна організація праці, складовою якої є ментальність трудових відносин в демократичних умовах. Зрозуміло, що за такої ситуації говорити про будь-яку кадрову політику або ефективний добір, розстановку та використання управлінських кадрів не доводиться, а тим більше — про формування управлінської еліти, яка б забезпечувала організацію ефективної діяльності з урахуванням людського фактора і менталітету в політичній, адміністративній, економічній, духовній, культурній, науковій, військовій та інших сферах.
Про нагальну потребу формування саме такої еліти йшлося на Всеукраїнській науково-практичній конференції, проведеній Міжнародною кадровою академією 24 травня 2001 р. у м.Києві. В матеріалах конференції серед характерних рис нашої ментальності взагалі та ментальності трудових відносин або етики праці зокрема, називалися п’ять найпоширеніших проявів ментальності вітчизняних працівників (від управлінської еліти до робітників), які важливо враховувати при формуванні української (східно-слов’янської) моделі менеджменту:
— правовий нігілізм;
— намагання «без труда зірвати плода»;
— звичка працювати «абияк рукава»;
— безвідповідальність;
— невміння цінувати робочий час [77, с. 16—20].
Кожній із цих рис дається детальне обґрунтування і пропонуються шляхи їх усунення в процесі організації управління.
Можна не погоджуватись (або навпаки) з таким переліком негативних рис, але безперечно одне, що на практиці підтверджень цьому більше ніж досить.
Запропонована класифікація управлінської еліти нашої держави за сучасних умов розглядає «управлінську еліту як відібрану частину суспільства (найбільш впливову, що обіймає вищі позиції і складається із авторитетних, спеціально підготовлених людей) слід розглядати у всіх трьох сферах організації суспільства: політичній, економічній, культурній» [77, с. 10].
Стосовно сфер організації суспільства така класифікація особливих заперечень не викликає відносно держави, де виокремлюються чотири сфери державного управління — політична, економічна, силова та духовна. Кожна із них повинна бути гідно репрезентована і забезпечена відповідною елітою. Але економічний прошарок, до якого належать керівники профільних міністерств, об’єднань, директори підприємств, компаній, фірм, голови правлінь банків, акціонерних товариств тощо незалежно від форми власності, залишається незмінним.
При зміні суспільно-економічних формацій на початку 90-х років в Україні відбулася зміна понять — замість забезпечення нормативноправового регулювання процесом формування ринкової економіки було взято курс на стихійне запровадження корумпованого ринку. Саме з цього приводу колишній держсекретар США Джеймс Бейкер через засоби масової інформації попереджав, що ті, хто вирішив перейняти принципи ринкової економіки, ніколи не розуміли, що ринкову економіку неможливо побудувати без нормальної системи законів, без поваги до них. На озброєння найгірші признаки капіталізму — злочинність, корупція, проігноровано вітчизняні досягнення. «Доки економіка криміналізована і корумпована, ринок на вас не запрацює», — застерігав Д. Бейкер.
» следующая страница »
1 ... 96 97 98 99 100 101102 103 104 105 106 ... 381