Державне регулювання зайнятості населення на макрорівні та на рівні регіону

Вступ

Відносини зайнятості регулюються на трьох основних рівнях: державному (макроекономі-чному), регіональному та рівні підприємства. У загальному вигляді кожен із цих рівнів являє собою ієрархію процесу державної політики зайнятості. При цьому механізм регулювання відносин зайнятості має враховувати як за­гальні закономірності, властиві ринку праці, так і соціально-економічні особливості розвитку України на сучасному етапі.

Постановка завдання

Дослідити державне регулювання зайнятості населення на макрорівні та на рівні регіону.

Результати

Проблеми зайнятості населення завжди були в центрі уваги української науки, сучасних вче-них-економістів і управлінців. Вагомий внесок у розвиток управлінської науки про зайнятість населення, трудовий потенціал, ринок праці зробили    С.І.    Бандур,    Д.П. Богиня,

H. П. Борецька, В.С. Васильченко, Г.К. Губерна, М.В. Данюк, В.В. Дорофієнко, Ф.Д. Заставний, К.В. Зайцева, О.Ф. Новікова, В.П. Оніщенко,

I. Л. Петрова, В.М. Петюх, С.І. Пирожков, Н.Л. Юрлова та інші.

У вітчизняній літературі можна зустріти твердження, що в майбутньому найбільш важ­ливим рівнем регулювання ринку праці стане регіональний [3]. Як аргумент автор цієї думки

 

наводить той факт, що макроекономічний рівень регулювання не в змозі охопити терито­ріальні особливості ринку праці. Окреслена тенденція справді існує й зумовлена значною соціально-економічною диференціацією регі­онів. Однак успіх у реалізації загальнодержав­ної програми зайнятості однаковою мірою за­лежить як від регіонального, так і від макроеко-номічного рівня. У цілому державне регулюван­ня відносин зайнятості являє собою багаторів­неву систему, у рамках якої жоден елемент не може бути визнаний більш-менш значущим (рис. 1).

Стратегія реалізації політики зайнятості має однаковою мірою стосуватися компетенції всіх рівнів - від підприємства до держави, оскільки тактичні рішення повинні йти в руслі вироб­леної стратегії, забезпечуючи її реалізацію. Ра­зом з тим форми стратегічних і тактичних рішень різні: перші повинні реалізуватися на основі розробки шляхом прогнозування й ана­лізу загальнодержавної програми зайнятості, а другі - шляхом моніторингу відносин зайня­тості в регіоні й на підприємствах, а також за допомогою розробки поточних заходів щодо реалізації загальнодержавної програми зайня­тості в регіоні.

Результати проведення тактичних заходів на мікрорівні мають бути прийняті на мак-рорівні з метою перегляду програми зайнятості. Такий підхід дасть змогу цій системі діяти ефек­тивно і злагоджено, реалізуючи при цьому ос­новні загальнодержавні цілі.

Оздоровлення зайнятості вимагає зміни підходів до регулювання ринку праці в загаль­нодержавному масштабі, тобто на всіх рівнях.

Регулювання зайнятості на рівні держави являє собою процес впливу на трудову сферу для досягнення цілей, нормативно зумовлених суб'єктами регулювання. Такими суб'єктами в Україні виступають: Міністерство праці та соц­іальної політики України, Державна служба зайнятості, міністерства й відомства України, регіональні органи виконавчої влади, проф­спілки, Український союз промисловців і підприємців, включаючи регіональні підрозді­ли.

Законодавство про ринок праці та зайня­тості України являє собою комплекс норматив­них актів. Основні принципи зайнятості вик­ладено в Конституції України та в Кодексі за­конів про працю, центральне місце в цій сфері регулювання займає Закон України «Про зай­нятість населення» від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ. З 2002 р. правове регулювання в цій сфері здійснюється також Указом Кабінету Міністрів України «Про затвердження основних напрямів проведення державної політики зайнятості на­селення на період до 2009 року» від 5 липня 2006 р. № 922.

Недоліком чинного законодавства про зай­нятість є відсутність стратегічного уявлення

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9 10 11