Державне регулювання зайнятості населення на макрорівні та на рівні регіону

Забезпечення повної і продуктивної зайня­тості цілком узгоджується з основними цілями демографічної й міграційної політики, оскіль-

ки підвищує рівень життя в країні, а отже, мінімізує відтів кваліфікованих кадрів за кор­дон і стимулює підвищення народжуваності. Критеріями повної зайнятості виступають:

1. Рівень природного безробіття. Розмір прий­нятного рівня безробіття, що свідчить про вихід України з трансформаційної кризи, має бути визначений не однією цифрою, а двома факторами: за причинами звільнен­ня - не пов'язаний зі скороченням вироб­ництва; за тривалістю - переважання в структурі безробіття короткострокового безробіття (до одного року).

2. Створення нових робочих місць. Коефіцієнт заміщення робочої сили має бути більшим за одиницю.

Критерієм продуктивної зайнятості має виступати розмір встановленої мінімальної заробітної плати, який має бути не нижчим за прожитковий мінімум.

Якщо виходити з аналізу факторів, що виз­начають кон'юнктуру ринку праці, то для вир­ішення проблем зайнятості в Україні необхід­не становлення реально діючої правової держа­ви, удосконалення політики зайнятості та фор­мування економічної політики в інтересах зай­нятості. Тільки в умовах правової держави та в поєднанні з економічною політикою в інтере­сах зайнятості можуть бути ефективно реалі­зовані основні напрями державної політики у цій сфері.

У зв'язку із цим можна побудувати нову цілісну схему процесу державного регулюван­ня зайнятості в країні (рис. 2).

Сутність правової держави полягає не тільки в прийнятті відповідних законодавчих актів. Не менш важливим є загальне і беззапе­речне виконання розпоряджень, зазначених у законі.

Відсутність механізмів реалізації прав, норм і гарантій у сфері зайнятості призвела до вико­ристання роботодавцями тіньових форм тру­дових відносин для зниження частини своїх витрат на робочу силу.

Економічна політика в інтересах зайнятості являє собою методологічний підхід, у межах якого кожна економічна програма має бути ор­ієнтована на створення нових робочих місць. До основних напрямів цієї політики належать: підвищення інвестиційної активності в усіх сек­торах економіки; обмеження відпливу капіталів за кордон і стимулювання їх припливу; підви­щення стягнення податків шляхом формуван­ня податкової системи в інтересах виробницт­ва; формування інституту банкрутства, що сприяв би підвищенню мотивації до більш ефективних форм господарювання; стимулю­вання експорту й захист інтересів вітчизняно­го товаровиробника; реструктуризація банкі­вської системи з метою підвищення її над­ійності та дієздатності відповідно до потреб реального сектора в розрахунках і кредитуванні (рис. 3).

Особливого значення набуває фактор спри­яння інвестиційній діяльності, оскільки тільки завдяки інвестиціям можна створювати нові робочі місця. Однак, як показує стан ринку праці в Україні, створення робочих місць зале­жить не тільки від наявності інвестицій, а й від їх розміру.

Незважаючи на те, що теоретично інвестиції створюють робочі місця й тим самим сприяють зростанню зайнятості, в Україні розмір інвестицій за досліджувані роки був недостатнім для того, щоб поліпшити ситуацію на ринку праці. Саме тому на 1000 грн. інвестицій кількість зайня­тих не тільки не зростала, а ще й зменшувалась. Ситуація змінилась на краще лише у 2002 р.

Якщо розглядати державну політику зайня­тості як систему, то функції виступають необх­ідною характеристикою цієї системи (рис.4).

На сучасному етапі розвитку української економіки державна політика зайнятості по­винна виконувати чотири основні функції:

1) легітимації, або узаконення - забезпечення правового поля новим тенденціям у розвит­ку зайнятості;

2) компенсаторну, або відшкодування - стра­хування на випадок безробіття, пов'язане з діяльністю служб зайнятості, а саме з їх до­помогою у працевлаштуванні населення;

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 3 4 56 7 8 9 10 11